Героя моей статьи, опубликованной в прошлом году. Иногда из общения с героем публикации может вырасти крепкая дружба. Но в этот раз все гораздо тяжелее. Все было наоборот: нашей дружбе с Алексеем уже более 10 лет... Леша погиб на войне. Его жена — моя подруга Настя и двое их маленьких детей остались навсегда без него. И ничего нельзя исправить. Ничего.
Ārpus ētera
Героя моєї статті, що була опублікована минулого року. Іноді зі спілкування з героєм публікації, може вирости міцна дружба. Але цього разу все набагато важче. Усе було навпаки: нашій дружбі з Олексієм вже понад 10 років... Льоша загинув на війні. Його дружина — моя подруга Настя та двоє їхніх маленьких дітей залишилися назавжди без нього. І нічого не можна виправити. Нічого.
Реакцией на агрессию РФ стал отказ значительной части населения Украины от использования русского языка в социальной сфере — хотя он продолжает оставаться языком ежедневного общения заметной части граждан страны. Своим видением старых и новых проблем и отношения к русской культуре и языку в Украине до войны и сейчас с Rus.LSM.lv поделился Наум Аронович Резниченко, преподаватель русского языка и мировой литературы в киевской школе, филолог, литературовед, автор статей по истории русской литературы и методике ее преподавания, а также нескольких книг, посвященным известным деятелям литературы.
Реакцією на агресію РФ стала відмова значної частини населення України від використання російської мови у соціальній сфері — хоча вона продовжує залишатися мовою повсякденного спілкування помітної частини громадян країни Своїм баченням старих та нових проблем і ставлення до російської культури та мови в Україні до війни й зараз з Rus.LSM.lv поділився Наум Аронович Резніченко, викладач російської мови та світової літератури у київській школі, філолог, літературознавець, автор статей з історії російської літератури та методики її викладання, а також кількох книг, присвячених відомим діячам літератури.
Фотографу Евгению Сосновскому и его семье удалось выжить в сначала осажденном, а потом оккупированном, Мариуполе и выбраться оттуда. «Таким, каким город был раньше, он уже никогда не будет», — говорит Евгений. Тот, довоенный, ушел в историю, оставшись лишь на фотографиях. Смерть его зафиксирована в «Мариупольском дневнике» — серии снимков, которые Евгений делал во время войны.(Предупреждение: некоторые из публикуемых Rus.LSM.lv кадров Евгения Сосновского могут вызвать сильное эмоциональное потрясение.)
Фотографу Євгену Сосновському та його родині вдалося вижити у спочатку оточеному, а потім окупованому, Маріуполі і вибратися звідти. «Таким, яким місто було раніше, воно ніколи вже не буде», — говорить Євген. Те, довоєнне, пішло в історію, залишившись лише на фотографіях. Смерть його зафіксовано у «Маріупольському щоденнику» — так серії знімків, які Євген робив під час війни. (Попередження: деякі кадри Євгена Сосновського, опубліковані Rus.LSM.lv, можуть викликати сильне емоційне потрясіння.)
Тимуру 15 лет. В феврале 2022 года, с девятилетней сестрой Марусей и бабушкой Натальей Яковенко, они выехали из столицы за два дня до войны — во Львов. Cемья решила проявить осторожность. Вещей с собой практически не взяли, собирались скоро вернуться обратно. Во Львове, в гостинице, они ждали маму детей, Анастасию Бут — она собиралась присоединиться к ним чуть позже. Дождались: «Но сначала мы дождались бомбежки...»
Тимуру 15 років. У лютому 2022 року, з дев'ятирічною сестрою Марусею та бабусею Наталею Яковенко, вони виїхали зі столиці за два дні до війни — до Львова. Родина вирішила проявити обережність. Речей із собою практично не взяли, збирались незабаром повернутись. У Львові, у готелі, вони чекали маму дітей, Анастасію Бут — вона збиралась приєднатись до них трохи пізніше. Дочекались: «Але спочатку ми дочекалися бомбардування...»
Михайло Сторожук — зооволонтер, засновник «Команди порятунку тварин Києва», яка вже 8 років займається визволенням тварин із надзвичайних ситуацій усіх видів. У 2020-му зооволонтери брали участь у гасінні гігантських лісових пожеж — щоб урятувати диких тварин. А тепер спробували вивезти домашніх тварин, часто осиротілих, із самого донбаського пекла — з Бахмута.
Михаил Сторожук — зооволонтер, основатель «Команды спасения животных Киева», которая уже 8 лет занимается вызволением животных из чрезвычайных ситуаций всех видов. В 2020-м зооволонтеры участвовали в тушении гигантских лесных пожаров — чтобы спасти диких животных. А сейчас попытались вывезти домашних питомцев, зачастую осиротевших, из самого донбасского пекла — из Бахмута.
Михайло Сторожук — зооволонтер, засновник «Команди порятунку тварин Києва», яка вже 8 років займається визволенням тварин із надзвичайних ситуацій усіх видів. У 2020-му зооволонтери брали участь у гасінні гігантських лісових пожеж — щоб урятувати диких тварин. А тепер спробували вивезти домашніх тварин, часто осиротілих, із самого донбаського пекла — з Бахмута.
До вторжения молодая художница Анна Козырева жила в Ирпене, тихом и уютном тогда городке под Киевом. «Было большое информационное поле, были угрозы со стороны России, но я до последнего не верила, что может быть война...» — вспоминает она предшествующие месяцы. Но подсознательное ощущение, что ее жизнь должна бесповоротно измениться, было. А 23 февраля Анна пробовала экспериментальную технику: била по холсту прутьями, которые обмакивала в краску, проверяла, можно ли так передать эмоции на картине. И сильно потянула спину.
До вторгнення молода художниця Ганна Козирєва жила в Ірпені, тихому, затишному тоді містечку під Києвом: «Було велике інформаційне поле, були погрози з боку Росії, але я до останнього не вірила, що може бути війна...» — згадує вона попередні місяці. Але підсвідоме відчуття, що її життя повинне безповоротно змінитися, було. А 23 лютого Ганна пробувала експериментальну техніку: била по полотну різками, які обмокувала у фарбу, перевіряла, чи можна так передати емоції на картині. І сильно потягнула спину.
«Людиною можна бути і на окупованій, і на неокупованій території. І негідником теж», — говорить Володимир Іванович Коваленко. Він — законний мер Нової Каховки, яку в перші ж дні війни зайняли війська РФ. Майже 5 місяців Коваленко залишався в місті та виконував обов'язки мера — і не співпрцював з окупантами.
«Человеком можно быть и на оккупированной, и на неоккупированной территории. И негодяем тоже», — говорит Владимир Иванович Коваленко. Он — законный мэр Новой Каховки, которую в первые же дни войны заняли войска РФ. Почти 5 месяцев Коваленко оставался в городе и выполнял обязанности мэра — и не сотрудничая с оккупантами.
«Людиною можна бути і на окупованій, і на неокупованій території. І негідником теж», — говорить Володимир Іванович Коваленко. Він — законний мер Нової Каховки, яку в перші ж дні війни зайняли війська РФ. Майже 5 місяців Коваленко залишався в місті та виконував обов'язки мера — і не співпрцював з окупантами.
Коли 26 лютого ракета влучила в будинок на Севастопольській площі Києва, Іванна Буштин стояла біля вікна, у своїй палаті, у пологовому будинку номер 5. Її перша дитина от-от мала народитися: «У мене якраз були перейми. Я у вікно бачила цю ракету, що летіла, здавалось, прямо на мене...» Після цього всіх жінок одразу перевели у підвальне приміщення.
Когда 26 февраля ракета попала в дом на Севастопольской площади Киева, Иванна Буштин стояла возле окна, в своей палате, в родильном доме номер 5. Ее первый ребенок должен был вот-вот родиться: «У меня как раз были схватки. Я в окно видела эту ракету, что летела, казалось, прямо на меня...» После этого всех женщин сразу перевели в подвальное помещение.
«В основном пропагандистами были молодые люди, но была и другая категория — женщины средних лет с фанатически блестящими глазами. Они что-то рассказывали, а задаешь вопрос, на который у них нет заготовленного ответа — сразу агрессия», — рассказывает о подготовке к «референдуму» в оккупированном Херсоне Инна Микуцкая, автор дневника «Хроники вышиванки».
«В основному, пропагандистами були молоді люди, але й була інша категорія — жінки середнього віку з фанатично виблискуючими очима. Вони щось розповідали, а задаєш питання, на яке у них нема заготовленої відповіді — одразу агресія», — розповідає про підготовку до «референдуму» в окупованому Херсоні Інна Микуцька, автор щоденника «Хроніки вишиванки».
«Это действительно страшно. Мне, как художнику, который работает с детьми и взрослыми и учит прекрасному... Для меня это был шок — обстрелы, разрушенные дома, наши университеты... Проезжать мимо зданий, видеть эти руины — для меня это больно», — признается Инна Сечко, художник и преподаватель живописи из Николаева, который еще совсем недавно был в буквальном смысле прифронтовым городом и практически постоянно находился под обстрелами.
«Це дійсно страшно. Мені, як художнику, який працює з дітьми та дорослими та навчає прекрасному... Для мене це був шок — обстріли, зруйновані будинки, наші університети... Проїжджати повз будівлі, бачити ці руїни — для мене це боляче», — зізнається Інна Сечко, художник і викладач живопису з Миколаєва, який ще зовсім недавно був у буквальному сенсі прифронтовим містом і практично постійно знаходився під обстрілами.
Единого мнения относительно числа погибших — убитых — мариупольцев нет. Большинство источников говорит о 20-25 тысячах гражданских смертей, но есть данные и о гораздо больших жертвах. Почти три месяца осады Мариуполь находился в состоянии гуманитарной катастрофы — без света, воды, продовольствия, связи и медицинской помощи. Штурмуя взятый в блокаду город с довоенным населением более 430 тысяч человек, РФ широко применяла массированные авианалеты. Именно под бомбежками и руинами стертых с лица земли сотен многоэтажек погибло огромное число жителей. Елена Сугак выжила в этом аду. И оказалась в новом — в оккупации.
Єдиної думки щодо кількості загиблих — вбитих — маріупольців немає. Більшість джерел говорить про 20-25 тисяч цивільних смертей, але є дані й про значно більші жертви. Майже три місяці облоги Маріуполь перебував у стані гуманітарної катастрофи — без світла, води, продовольства, зв’язку і медичної допомоги. Штурмуючи узяте в блокаду місто з довоєнним населенням понад 430 тисяч людей, РФ широко застосовувала масовані авіаналіти. Саме під бомбардуваннями та руїнами стертих з лиця землі сотень багатоповерхівок загинула величезна кількість мешканців. Олена Сугак вижили у цьому пеклі. І опинилася в новому — в окупації.
Константина Гудаускаса, уроженца Казахстана и литовца по национальности, правозащитника и волонтера из Бучи, в этой части Киевской области знают и любят все. В период оккупации, когда местные жители оказались в ловушке и могли погибнуть в любой момент, Константин, рискуя жизнью, сумел вывезти более 200 человек.
Костянтина Гудаускаса, уродженця Казахстану та литовця за національністю, правозахисника та волонтера з Бучі, у цій частині Київської області знають та люблять усі. У період окупації, коли місцеві жителі опинилися у пастці та могли загинути у будь-який момент, Костянтин, ризикуючи життям, зміг вивезти з понад 200 людей.