Портрет на тлі війни. Олена з міста, якого більше немає

Олена Кострова та її сім'я все життя прожили в Попасній. Попасну стерли з лиця землі навесні 2022 року.

  • Це — авторська версія тексту українською.
    Русский оригинал можно прочитать здесь.

Олена працювала головним спеціалістом у відділі охорони здоров'я у Попаснянському районі. В містах та селах жили більше ніж 75 тисяч людей, з них близько 20 тисяч — в самій Попасній. Там концентрувалось культурне та суспільне життя, і там же була велика лікарня з чудовими лікарями, спеціалісти своєї справи.

Попасна та навколишні населені пункти серйозно постраждали ще у 2014-2025 роках. Після початку збройного конфлікту на сході України в середині травня 2014 року в Попасній був створений блокпост «ЛНР», а в ніч з 6 на 7 липня сепаратисти зайняли місто повністю. Через два тижні, 22 липня, після боїв на околицях, місто повернули під законний контроль Збройні Сили України.

Місцеві жителі були у шоці та паніці, вони не знали,  що таке війна, не усвідомлюючи небезпеку, не розуміли, як ховатися від обстрілів.

Спокійним життя тут з 2014 року назвати складно: періодично здалеку було чути постріли, в тому числі і по позиціях військових, на околиці міста. Усього в 20 км знаходиться місто Первомайськ, а це вже — територія «ЛНР». Але люди звикли, рідне місто залишати не хотіли, жили звичайним життям, народжували та ростили дітей, працювали та займалися благоустроєм міста.

У січні 2015 року відносний спокій закінчився: почалась активізація бойових дій.

Олена з родиною та маленькими дітьми вимушені були тимчасово покинути Попасну, як і багато інших мешканців, і вирушити в Сватово — місто поблизу в  Луганській області. Там винайняли будинок. Доньці Олени на той момент було 2 роки, сину — 5, і прийомній дочці (доньці брата Олени, яку родина виховувала) — 10. Мама й тато Олени місто лишати не захотіли, вони були дуже прив'язані до будинку, страху в них не було, і вони навіть не спускалися у підвал під час обстрілів.

Друзі Олени зателефонували їй 2 лютого 2015 року: «У ваш будинок влучили. Підвал також завалило». Олена пригадує, що вона навіть спочатку не зрозуміла, що це значить — «влучили у будинок». Подумала було, що будівлю пошкодило снарядом, не більше того. Але виявилось, що будинку вже просто не було.

Тата Олени знайшли одразу, пораненого, його встигли довезти до лікарні, і там він помер. Довго не могли знайти маму, знайшли її тільки під вечір, під завалом. Поховали їх в один день, 4 лютого. Чоловік Олени поїхав назад у Попасну — ховати. Олену на похорони не пустили, було надто небезпечно. Вона залишилась з дітьми.

Олена до сих пір не може усвідомити, що батьків більше немає серед живих.

Будинок після трагедії, що відбулася, вдалося відбудувати, у цьому допомагала і мерія, і волонтери. Також родині надавали психологічну допомогу.

У той рік під час бойових дій в місті постраждало багато будівель — у тому числі школи, дитячі садочки, лікарня, хлібозавод.

«Ми, мешканці Попасної, не зламалися, ми почали все відбудовувати», — говорить Олена. Багато було зроблено й для системи охорони здоров'я  — закуповували обладнання для поліклініки та лікарні, приїжджали спеціалісти для консультацій, були державні програми по покращенню якості медичної допомоги. Поступово місто відновлювалося — при постійній допомозі волонтерів.

Припустити, що можуть знову початися бойові дії, люди не могли. У січні 2022 року перші тривожні новини в районі прийшли з селища Грубівка, що у 20 км від Попасної, але

про початок великої війни ніхто й подумати тоді не міг.

І навіть коли 24 лютого почалися масовані обстріли українських міст, в Попасній ніхто не думав, що це надовго, більшість людей не усвідомлювала небезпеку.

Племінниця Олени, яку вона виховувала, на той момент була в Києві — вступила до Інституту культури на факультет журналістики. «О 5 ранку вона телефонує: “Нас бомблять!” Я спочатку не повірила, як так може бути? Пішла в інтернет… О пів на шосту на роботі вже була. Ми всі продовжували працювати. Перший раз сильно обстріляли околицю 24 лютого, потім — тиша»,  — розповідає Олена. Її молодшій доньці було 9 років, а сину 12.

Сім'ям співробітників хотіли одразу ж організувати евакуацію у Львів, але ніхто не хотів їхати. Події ж розвивалися стрімко. У місті була паніка, черги в магазинах, пізніше магазини почали вивозитися з міста, а 8 березня Попасну покинула і поліція. Тепер цивільні їхали теж, але багато хто, не встигнувши, був змушений залишитися та ховатися.

Олена з сім'єю сховалися у підвалі будівлі адміністрації. Місце здавалося безпечним, та й вийти було практично неможливо — ззовні були обстріли, гинули люди, які просто вийшли за продуктами.

У цей же підвал під будівлею адміністрації спустилася, ховатися родина — чоловік, жінка, їх син з дружиною та дитина. Чоловік вийшов покурити з підвалу, усього на декілька хвилин, і був вбитий розривом міни з міномета. Родичі оплакували його ще 10 днів, сидячи у тому ж підвалі.

У той же підвал сусідка привезла на санчатах чоловіка з обмороженими ногами. Медичну допомогу отримати не було звідки. Ця людина за пару днів померла прямо на очах у Олени. Люди, що приходили до підвалу, розповідали все про нових та нових загиблих та руйнування.

Олена розповідає: «У місті до сих пір знаходяться люди під завалами, дев’ятиповерхового будинку з похованими заживо там людьми. Як відчувають себе рідні? Я на своєму досвіді це пережила».

По будівлі адміністрації прямою наводкою бив танк, добре, що плити перекриття переважно втрималися, і людей не завадило. Деякі плити «склалися», і від завалу тих, хто ховався, врятувало лише диво.

«Не забути свист снаряду»,

— каже Олена.

Олену з родиною 25 березня вивезли під обстрілами на «швидкій допомозі» у бік Слов’янська. Крізь вікно машини, мигцем, Олена побачила повністю розбите місто.

У Слов’янську сім'я пробула днів 10, після цього вирушили до Дніпра. Зараз уся родина відносно спокійно живе у цьому місті, Олена займається волонтерською діяльністю, також є співробітником адміністрації.

Бої за Попасну тривали більше 2 місяців.

Зараз Попасна — під окупацією, з 8 травня 2022 року. Місто повністю у руїнах. Величезна кількість загиблих, яких ретельно ніхто не підраховував... Багато зниклих без вісти. Поховальне бюро з Первомайська займається похованням тіл загиблих місцевих мешканців, надсилаючи звіт рідним. Але не усіх людей вдається знайти... Інші населені пункти Попаснянського району також окуповані. У місті та навколишніх селищах процвітає масове мародерство, окупанти, не соромлячись, вивозять техніку, цінні речі, багато хто навіть хизується на відео у соціальних мережах.

Знайомі Олени їздили через Росію у Попасну та розповідали, як там. Місто повністю зруйноване. У кінці вересня, незважаючи на небезпеку, у місті залишилося ще декілька сотень людей, яким нікуди тікати. Після війни більшості мирних жителів Попасної нікуди буде повертатись — їх домівки зруйновані, або розграбовані.

«У кожній сім'ї з Попасної — біль та страждання. Багато людей похилого віку в один момент опинилися на вулиці ...», — говорить Олена. Вона розуміє, що не зможе повернутись до свого попереднього життя, в місто, яке любила.

Цього міста більше немає.

              

Заметили ошибку? Сообщите нам о ней!

Пожалуйста, выделите в тексте соответствующий фрагмент и нажмите Ctrl+Enter.

Пожалуйста, выделите в тексте соответствующий фрагмент и нажмите Сообщить об ошибке.

Еще видео

Самое важное