— Розкажіть, як виник ваш ансамбль?
— Торік я дізналася, що в Ризі є громадська організація Common Ground, куди звертаються за допомогою біженці, які приїхали до Латвії з України, що там є вокальний колектив українок. Коли я з ними познайомилася, одразу стало зрозуміло, що дівчата талановиті, одержимі бажанням співати, виступати, і я до них приєдналася.
Виконували різні пісні: українські народні, класичні, сучасні, і це нам допомагало абстрагуватися від ситуації, в якій ми всі опинилися, та від сумних новин із України. І таким чином зберігали більш-менш психологічне здоров'я. З часом склад змінювався через різні життєві обставини, але ми продовжували розучувати нові пісні, і дівчата були не проти, щоб я, як фахівець у цій галузі, стала художнім керівником.
— Представники яких професій у вашому колективі?
— Зараз у всіх по-різному — хтось працює і співає в хорі, хтось через особисті обставини не працює: не дозволяє здоров'я чи маленькі дітки на руках.
У нас у хорі є інженери, перукар, кондитер, театральний режисер та навіть один податковий інспектор! Але ми зійшлися на любові до пісні та, безумовно, до України.
Сьогодні в нашому ансамблі до десяти чоловік, з них троє, якщо не рахувати мене, колись у дитинстві чи в юності співали у хорі. Ми самі всі з різних міст: з Києва, Одеси, з Криму, є люди, які тікали з Маріуполя, Луганська, у всіх різні долі.
— Як розпочиналася ваша музична доля?
— Я закінчила педагогічний інститут за спеціальністю «Вчитель музики та співу», закінчила курси викладачів дитячого естрадного вокалу. Певний час працювала в дитячій школі мистецтв на естрадному відділенні. Пропрацювала 44 роки в загальноосвітній школі вчителем, а також керівником шкільного хору, вокального ансамблю, які неодноразово виборювали призові місця на міських та Всеукраїнських конкурсах. Брала участь у Всеукраїнському конкурсі «Учитель року», представляла Київ та дійшла до фіналу, ставши лауреатом цього конкурсу.
А все йде з дитинства. У мене дуже музична сім'я, мама, тато, бабусі та дідусі чудово співали. Пригадую, як у школі, у класі четвертому, я була солісткою у шкільному хорі. І взагалі яке свято без пісні?
До речі, добре пам'ятаю, як у сім'ї ми любили співати латиську народну пісню «Вій, вітерець», на три голоси розкладали.
— А як це сталося — раптом латиська пісня в українській родині?
— Справа в тому, що мама була філологом, учителем української мови. Вона дуже любила книжки, була велика домашня бібліотека. І ось одного разу вона принесла цілий набір маленьких книжечок, і в одній із цих книг, яка виявилася збіркою латиських народних пісень, була надрукована й «Вій, вітерець». Щоправда, співали тоді не латиською, а російською, якою вона була для того видання перекладена.
— Часто виступаєте в Латвії?
— Ми дуже вдячні Латвії, Ризі, яка створила організацію Common Ground, де українці мають змогу взяти участь у заходах, спрямованих на культурно-соціальну адаптацію, отримати емоційну підтримку. Тут відбуваються майстер-класи, зустрічі з психологами, заняття прикладним мистецтвом, медитативні техніки малювання, ліплення, плетіння. Нас почули у цьому центрі, почали запрошувати на різні майданчики. І нам дуже хочеться підтримати всіх українців своїм співом — підтримати нашу єдність.
Під час останніх концертів ми відчули, що наші пісні потрібні — разом з нами співають, підхоплюють.
Нам також дуже приємно, що Дім Пресвятої Сімейства Caritas не лише надає приміщення для репетицій, а й запрошує виступати перед латиськими сеньйорами, де ми знайомимо слухачів із українськими піснями. Ми мали виступи на багатьох благодійних концертах, на мітингах в підтримку України, на спільних українсько-латиських заходах. І за цей час у нас накопичилася велика кількість пісень, які увійшли до репертуару програми, яка носить назву «З любов'ю, Осінь». Вона включає українські народні пісні, пісні українських авторів, а також пісні латиською та білоруською мовами.
— Розкажіть, як ви дійшли нинішнього концерту...
— Ми познайомилися з керівником АНКОЛ, професором Раффі Хараджаняном, на концерті в білоруському товаристві «Світанок» і моя колега з ансамблю, Світлана, завела з ним розмову, що ось у нас є такий колектив і вже начебто такий злагоджений. І професор нам сказав, що, будь ласка, приходьте, ми із задоволенням надамо вам майданчик, і запропонував підготувати програму.
— Де вас ще можна буде почути найближчим часом?
— Після виступу на фестивалі «Єдині у різноманітті-2023» ми готуватимемо новорічну програму, з якою нам запропонували виступити і в Common Ground, і в Будинку Пресвятої Сімейства, але якщо хтось забажає нас ще почути — запрошуйте.
