Воскресенье, 8 сентября

Именины: Ilga

Латвийские общественные СМИ
В Риге +16 °C, С ветер, 1 м/с
Олексій Заричанський

Олексій Заричанський

журналіст, продюсер

Олексій Заричанський. Народився в Одесі (Україна). Працював в обласній телерадіокомпанії, створив одну із перших комерційних радіостанцій в Одесі. Займався продюсуванням телерадіопродукції. Організував та проводив Всеукраїнський конкурс програм регіональних телерадіоорганізацій «Україна Єдина». Живе у Ризі.

Алексей Заричанский. Родился в Одессе (Украина). Работал в областной телерадиокомпании, создал одну из первых коммерческих радиостанций в Одессе. Занимался продюсированием телерадиопродукции.. Организовал и проводил Всеукраинский конкурс программ региональных телерадиоорганизаций «Украина Единая». Живет в Риге

Просмотреть статьи автора на: Латышском Русском

За эфиром
Ответ на вопрос «Кто я такой?» ищут в украинской лаборатории искусства
Ответ на вопрос «Кто я такой?» ищут в украинской лаборатории искусства
Мне раньше нравилось ходить в театр. Не могу особо выделить какой-то жанр: трагедия, комедия, фарс, абсурд. Если было талантливо, затрагивало что-то внутри, несло посыл зрителю, то это не имело никакого значения. Конечно, заядлым театралом меня не назовешь, а тем более, фанатом какого-то только одного режиссера или теории сценического искусства. В последние два года интерес к спектаклям, как и ко многим другим массовым развлечениям, куда-то пропал. Возможно, это связано с эмоциональным выгоранием из-за войны, множеством забот и хлопот, которые навалились. Одним словом, стало не до театра.
Зачем украинцам и дальше изучать латышский
Зачем украинцам и дальше изучать латышский
Раз в два месяца я обязательно созваниваюсь со своим старым старшим приятелем Женей из Одессы. Он последние десять лет живет на две страны, то в Украине, то в Хайфе в Израиле. Непременно спрашивает у меня про успехи в изучении латышского языка. Он сам упорно осваивает иврит, хотя целые районы в Хайфе — русскоязычные, и вроде бы вполне можно без него обойтись (и довольно многие так и живут).
Синдром есть, болезни нет. Как украинские беженцы справляются с депрессией
Синдром есть, болезни нет. Как украинские беженцы справляются с депрессией
«И как ты себе это представляешь, Алексей? Я взрослая женщина, сяду перед незнакомыми мне людьми и буду им жаловаться на жизнь? Что я плохо сплю, думаю, как заработать на жизнь, как выучить дочку тут в Латвии, волнуюсь о тех, кто остался в Украине? Кому это интересно? У всех сейчас так, справлюсь», — отвечает Елена из Днепра на мое предложение посетить психологические тренинги в Риге.
Синдром є, хвороби немає. Як українські біженці справляються з депресією
Синдром є, хвороби немає. Як українські біженці справляються з депресією
«І як ти собі це уявляєш, Олексію? Я доросла жінка, сяду перед незнайомими мені людьми і буду їм скаржитися на життя? Що я погано сплю, думаю, як заробити на життя, як вивчити доньку тут у Латвії, непокоюся про тих, хто залишився в Україні? Кому це цікаво? У всіх зараз так, упораюсь», — відповідає мені Олена з Дніпра на мою пропозицію відвідати психологічні тренінги в Ризі.
Обольщение ностальгией. Ложь РФ, советская Юрмала и сегодняшняя Украина
Обольщение ностальгией. Ложь РФ, советская Юрмала и сегодняшняя Украина
Летние вечера на берегу Рижского залива прекрасны. Там мы с семьей недавно встречались с нашими земляками-украинцами — и старались обходить больные темы. Правда, не очень получалось. Глядя на широкий юрмальский пляж, я ностальгировал о песчаных косах Каролино-Бугаза под Одессой и, конечно, немного взгрустнул. В ответ Мила рассказала о пляжах в Бердянске на Азовском море, куда они раньше любили ездить из Донецка отдыхать всей семьей.
Зваблення ностальгією. Пропаганда РФ, совєтська Юрмала і сучасна Україна
Зваблення ностальгією. Пропаганда РФ, совєтська Юрмала і сучасна Україна
Літні вечори на березі Ризької затоки чарівні. Там ми з сім'єю нещодавно зустрічалися з нашими земляками-українцями — і силувалися обходити болючі теми. Щоправда, не дуже виходило. Дивлячись на широкий юрмальський пляж, я ностальгував за піщаними пересипами Кароліно-Бугазу під Одесою і, звісно, трішки засумував. У відповідь Міла розповіла про пляжі в Бердянську на Азовському морі, куди вони раніше любили їздити з Донецька відпочивати всією сім'єю.
Не привыкнуть к трагедии Украины и украинцев. Рассказы должны быть услышаны
Не привыкнуть к трагедии Украины и украинцев. Рассказы должны быть услышаны
Без малого тысячу дней длится полномасштабное вторжение России. Со временем восприятие даже самых кошмарных событий притупляется, они становятся еще новой, но уже привычкой. Вроде бы и беженцы в Латвии уже не так заметны, и украинских флагов на зданиях все меньше, вот и новости с фронта на порталах отодвинулись на второй план. Почти все, как раньше, до войны? Это — самообман. Ничего не прошло, ничего не кончилось. И никто точнее и честнее украинцев с временно оккупированных территорий об этом не расскажет.
Не звикнути до трагедії України та українців. Розповіді мають бути почуті
Не звикнути до трагедії України та українців. Розповіді мають бути почуті
Без малого тисячу днів триває повномасштабне вторгнення Росії. З часом сприйняття навіть найжахливіших подій притупляється, вони стають ще новою, але вже звичкою. Начебто і біженці в Латвії вже не так помітні, і українських прапорів на будівлях все менше, ось і новини з фронту на порталах відсунулися на другий план. Майже все як раніше, до війни? Це — самообман. Нічого не минуло, нічого не скінчилося. І ніхто точніше і чесніше за українців з тимчасово окупованих територій про це не розповість.
Непростой путь украинских детей в латвийские школы
Непростой путь украинских детей в латвийские школы
Лето приближается к концу, совсем скоро начнется новый учебный год, в том числе и для детей украинских беженцев в Латвии. Пока что для них ничего не изменится: тысячи ребят вместе с родителями по-прежнему смогут выбрать, какая форма обучения для них предпочтительнее.
Непроста дорога українських дітей до латвійських шкіл
Непроста дорога українських дітей до латвійських шкіл
Літо добігає кінця, зовсім скоро почнеться новий навчальний рік, зокрема й для дітей українських біженців у Латвії. Поки що для них нічого не зміниться: тисячі дітей разом із батьками, як і раніше, зможуть вибрати, яка форма навчання для них краща.
Украинские беженцы уже возвращают миллиарды в экономику Европы
Украинские беженцы уже возвращают миллиарды в экономику Европы
Моим латвийским знакомым нравится читать украинские фейсбучные группы, в которых люди делятся своими проблемами, задают вопросы, спрашивают советы. Иногда они удивляются горячим обсуждениям и так понятных или незначительных, на их взгляд, проблем, но они всегда подключаются, если могут дать дельную консультацию. Я тоже постоянно читаю эти группы. И больше всего меня неприятно поражает, когда в ленту врывается «некто», чаще всего даже не бот, а вполне себе личность с истерическим комментарием по теме помощи украинским беженцам. Самое мягкое — «вас сюда не звали» или «сколько можно кормить украинцев, из-за вас у нас все дорого и плохо».
Українські біженці вже повертають мільярди в економіку Європи
Українські біженці вже повертають мільярди в економіку Європи
Моїм латвійським знайомим подобається читати українські фейсбучні групи, в яких люди діляться своїми проблемами, ставлять запитання, просять поради. Іноді вони дивуються гарячим обговоренням і так зрозумілих або незначних, на їхню думку, проблем, але вони завжди долучаються, якщо можуть дати слушну консультацію. Я теж постійно читаю ці групи. І найбільше мене неприємно вражає, коли у стрічку вривається «хтось», найчастіше навіть не бот, а цілком собі особистість з істеричним коментарем на тему допомоги українським біженцям. Найм'якше — «вас сюди не кликали» або «скільки можна годувати українців, через вас у нас усе дорого і погано».
Краски другого цвета. Что рисует украинка в Латвии
Краски другого цвета. Что рисует украинка в Латвии
В нашем до скучного реальном мире с прямыми углами, скидками в магазинах, умными смартфонами, всезнающими блогерами совсем рядом живут поразительные создания. Мы их не видим, потому что потеряли детский — незамутненный и удивленный — взгляд на обычные вещи.
Фарби іншого кольору. Що малює українка в Латвії
Фарби іншого кольору. Що малює українка в Латвії
У нашому до нудного реальному світі з прямими кутами, знижками в магазинах, розумними смартфонами, всезнаючими блогерами зовсім поруч живуть дивовижні істоти. Ми їх не бачимо, бо втратили дитячий — незатьмарений і здивований — погляд на звичайні речі.
Не туристы и не гости — какой украинцы видят Латвию
Не туристы и не гости — какой украинцы видят Латвию
У каждого знакового города в любой части света есть свой витринный фасад. В моей родной Одессе — это Дерибасовская улица, в Киеве — Крещатик и Подол. В Риге — Cтарый город, Домская площадь. Часто бывает, что туристическая популярность и раскрученность этих мест, вперемежку с мифологичностью из путеводителей, не совпадает с мнением самих жителей городов.
Не туристи і не гості — якою українці бачать Латвію
Не туристи і не гості — якою українці бачать Латвію
У кожного знакового міста в будь-якій частині світу є свій вітринний фасад. У моїй рідній Одесі — це Дерибасівська вулиця, у Києві — Хрещатик і Поділ. У Ризі — Старе місто, Домська площа. Нерідко буває, що туристична популярність і розкрученість цих місць, упереміж з міфологічністю з путівників, не збігається з думкою самих мешканців міст.
Не зацикливаться на прошлом. Украинцы в Латвии — о том, как жить дальше
Не зацикливаться на прошлом. Украинцы в Латвии — о том, как жить дальше
Жила-была себе семья, детей растила, мама с папой работали, на квартиру и машину накопили. Папа бизнес свой небольшой имел, мама учителем была, на отдых к морю путешествовали. Были у них еще бабушка и дедушка, а у них хата, садочек, огород, корова, свинки и курочки. Ездили они к внукам в гости и гостинцы привозили — все своё, как говорится: сало, огурцы, картопелька. Подумывала семья, куда дети поступать будут: сын вроде бы на юриста собирался, а дочке младшенькой хотелось быть звездой Инстаграма.
Не зациклюватись на минулому. Українці в Латвії — про те, як жити далі
Не зациклюватись на минулому. Українці в Латвії — про те, як жити далі
Жила-була собі сім'я, дітей ростила, мама з татом працювали, на квартиру і машину накопичили. Тато бізнес свій невеликий мав, мама вчителем була, на відпочинок до моря їздили. Були ще бабуся й дідусь, а в них хата, садочок, город, корова, льоха й курки. Їздили вони до онуків у гості з дарунками — усе своє, як то кажуть: сало, огірки, картопелька. Міркувала сім'я, до якого навчального закладу діти вступатимуть: син начебто на юриста збирався, а доньці молодшій хотілося бути зіркою Інстаграму.
Что изменится для детей украинских беженцев с 1 сентября — никто не понимает
Что изменится для детей украинских беженцев с 1 сентября — никто не понимает
Подавляющее большинство украинцев ответили, что окончательно запутались в том, что им делать в новом учебном году. Таковы первые выводы из небольшого опроса, который мы с коллегами проводим.
Украинский и латвийский культурные коды. Ключ к взаимопониманию
Украинский и латвийский культурные коды. Ключ к взаимопониманию
Я, впервые ненадолго приехав в Латвию (а было это в середине 90-х), с любопытством гулял по Риге, восхищался старым городом, вслушивался в латышскую речь и понимал, почему даже во времена СССР к ней относились как к «загранице». По первому впечатлению, всё другое, всё иначе, чем у нас в Украине.
Український та латвійський культурні коди. Ключ до взаєморозуміння
Український та латвійський культурні коди. Ключ до взаєморозуміння
Я, коли вперше ненадовго приїхав у Латвію (а було це в середині 90-х), з цікавістю гуляв Ригою, захоплювався старим містом, вслухався в латиську мову і розумів, чому навіть за часів СРСР до неї ставилися як до «закордону». За першим враженням, все інше, все інакше, ніж у нас в Україні.
«Не хочу работать на дядю». Украинские предприниматели ищут место в Латвии
«Не хочу работать на дядю». Украинские предприниматели ищут место в Латвии
Недавно посетил очередной бизнес-семинар в Риге в рамках поддержки и интеграции гражданского населения Украины. Основная цель — знакомство с особенностями ведения дела в Латвии. Было полезно: хороший профессиональный модератор, интересный материал и взыскательные слушатели. Собрались преимущественно женщины, несколько мужчин, судя по их репликам, практически все — далеко не новички в предпринимательстве. Главное для них на этих занятиях было определиться, какое дело можно запустить в Латвии.
"Не хочу працювати на дядька". Українські підприємці шукають місце у Латвії
"Не хочу працювати на дядька". Українські підприємці шукають місце у Латвії
Нещодавно відвідав черговий бізнес-семінар у Ризі у рамках підтримки та інтеграції цивільного населення України. Основна мета — знайомство з особливостями ведення бізнесу у Латвії. Було корисно: чудовий професійний модератор, цікавий матеріал та вибагливі слухачі. Зібралися переважно жінки, кілька чоловіків, судячи з їхніх реплік, практично всі — далеко не новачки в підприємництві. Головне для них на цих заняттях було визначитись, яку справу можна розпочати у Латвії. 
«Не называйте мое имя, я волнуюсь за родных», просят украинцы с оккупированных территорий
«Не называйте мое имя, я волнуюсь за родных», просят украинцы с оккупированных территорий
Беженцам с оккупированных территорий особенно трудно: разрушены дома, имущество разграблено, зачастую возвращаться попросту некуда, не к кому и, пока там оккупанты — нет никакого желания. Но если даже кто-то и остался из близких, то нередко от них исходит постоянное давление. Российскому телевизору они верят больше, чем собственным глазам. И собственным детям, «бедствующим в этой Европе». Или все-таки не верят?
«Не називайте моє ім'я, я непокоюсь за рідних», просять українці з окупованих територій
«Не називайте моє ім'я, я непокоюсь за рідних», просять українці з окупованих територій
Біженцям з окупованих територій особливо важко: зруйновані будинки, майно пограбовано, часто повертатися просто нікуди, немає до кого і поки там окупанти — немає аніякого бажання. Але якщо навіть хтось і залишився з близьких, то нерідко від них здійснюється постійний тиск. Російському телевізору вони вірять більше, ніж власним очам. І своїм дітям, які «бідують у цій Європі». Чи таки не вірять?
Сердцебиение украинской песни в Риге
Сердцебиение украинской песни в Риге
В апреле 2022 года в здании бывшего вокзала по улице Андрейостас в Риге зазвучало пение. Это были украинские песни, полные печали и надежды, тоски и любви, веры в победу.
Серцебиття української пісні у Ризі
Серцебиття української пісні у Ризі
У квітні 2022 року в будівлі колишнього вокзалу на вулиці Андрейостас у Ризі залунав спів. Це були українські пісні, сповнені смутку та надії, туги та любові, віри у перемогу.
Почему украинским беженцам не сидится на месте
Почему украинским беженцам не сидится на месте
Недавно мне позвонила моя знакомая Каролина, землячка, мы с ней не общались где-то полгода. Номер телефона у нее украинский (кстати, практически все беженцы сохранили свои домашние номера), поэтому сложно определить, где физически находится абонент. После обычных приветствий я поинтересовался: «Как у тебя дела в Даугавпилсе, как работа?» В ответ: «Я в Одессе. Мы с дочкой три месяца назад уехали обратно: меня уволили с работы по окончанию проекта, нового ничего не предложили, и я больше не вижу в Даугавпилсе никаких перспектив для себя и для нее».
Чому українським біженцям не сидиться на місці
Чому українським біженцям не сидиться на місці
Нещодавно мені зателефонувала моя знайома Кароліна, землячка, ми з нею не спілкувалися десь півроку. Номер телефону має український (до речі, практично всі біженці зберегли свої домашні номери), тому складно визначити, де фізично знаходиться абонент. Після звичайних привітань я поцікавився: "Як у тебе справи в Даугавпілсі, як робота?" У відповідь: «Я в Одесі. Ми з донькою три місяці тому поїхали назад: мене звільнили з роботи після закінчення проекту, нового нічого не запропонували, і я більше не бачу в Даугавпілсі жодних перспектив для себе та для неї».
Последние новости

Еще

Самое важное
Популярные

Еще