Портрет на тлі війни. Марія, юрист із Нікополя, міста, яке вбивають кожного дня

Про трагедію Нікополя розповідає юрист, волонтер і громадська активістка Марія Полоз.

  • Авторскую русскую версию текста можно прочитать здесь.

Нікополь — це промислове місто в Дніпропетровській області, у 63 км від Кривого Рогу та у 48 кілометрах від Запоріжжя, на правому березі Дніпра. До війни тут мешкало близько 120 тисяч осіб, з них понад 80 тисяч на сьогодні вимушено покинули місто. Уже більше трьох місяців Нікополь та його околиці майже безперервно обстрілюють з «градів» і важкої артилерії з захопленого лівого берега. У результаті на Нікопольщині зруйновано майже півтори тисячі житлових будинків, з них — дві третини в приватному секторі.

Марія Полоз залишається в місті. Вона адвокат, правозахисник, викладач — і заступниця голови громадської організації «Єдність і Розвиток» в Нікополі, активно й давно займається волонтерською діяльністю. Вона давно вважала, що повномасштабна війна в Україні, була тільки питанням часу.

У день 24 лютого Марія перебувала в Нікополі. Рано вранці про початок повномасштабної війни їй повідомила подруга. «У в місті був хаос, міська влада не надто бажала щось робити, або не могла...» —розповідає Марія. У соціальних мережах ширилася паніка, ніхто не знав, що робити. Марія разом із другом — військовослужбовцем терміново записали відеозвернення, що трохи вгамувало містян. Одразу, з перших днів війни, Марія, з колегами-волонтерами почали налагоджувати систему допомоги територіальній обороні, військовим та місцевим жителям.

Першочерговими були потреби захисників: потрібні були одяг, продукти, рації, тепловізори. На початку березня надійшло повідомлення про колону російської техніки з уже захопленої Херсонської області. Терміново треба було привезти необхідні військовим тепловізори. Уночі, в заметіль, ризикуючи не встигнути до початку комендантської години, Марія з колегами поїхала до Дніпра, забрали тепловізори та гуманітарний вантаж. Було дуже страшно. На щастя, тоді ворожа колона не дійшла до Нікополя. 

З другого місяця війни у місто прибували численні біженці, якими потрібно було опікуватися. Саме цим займалася організація «Єдність і Розвиток» у співпраці  з американською гуманітарною місією Help Ukraine'22, яка активно допомагали місту.

«Біженців було доволі багато.

Хоча Енергодар був окупований, а це 4 кілометри від нас, на іншому боці Дніпра, у нас в місті, в принципі, до липня було тихо.

У місті до моменту перших «прильотів» було близько 5 тисяч переселенців», — пригадує Марія.

Першими почали приїжджати до Нікополя мешканці Харківської області, потім — з Донецької, а згодом — і з Херсонської області, коли їх почали випускати: росіяни не одразу дозволили виїзд людей на неокуповану територію. Але спокій виявився тимчасовим...

Загострення ситуації в Нікополі відбулося 12 липня.

За три дні до того був «приліт» у селищі Червоногригорівка, і Марія з іншими волонтерами повезли туди гуманітарну допомогу. Люди в той день не постраждали, але вже було страшно.

Перший обстріл міста Нікополь відбувся 12 липня. Били по околицях. «Було дуже страшно, тому що летіли вони через мій будинок, я чула “виходи”, це були “гради”. буквально через секунду — я лише встигла добігти до коридора — і були вже “прильоти”. Це було насправді страшно, тому що ти не розумієш, куди прилетить, шансів немає, це російська рулетка», — згадує Марія.

Сирени на «гради» не реагують.

«Ці ракети летять майже зі швидкістю звуку, тому — ти чуєш “відльоти”, а через дві секунди тебе може і не бути, ти не знаєш, куди воно летить... І воно долітає приблизно за дві секунди після того, як звук “відльотів” докочується»,

— пояснює Марія.

Перші мирні мешканці Нікополя постраждали 16 липня: «прилетіло» в районі, де жив друг Марії, тому прямо з ранку вона дізналася — постраждали лікарня, будинки, двоє людей загинуло. З того моменту було вже зрозуміло, що спокою в місті не буде.

Марія та її колеги-волонтери займаються допомогою і військовим, і мирним мешканцям — тим, хто не мав змоги виїхати з Нікополя і тому потрапив в скрутне становище. У кожної людини своя історія, декому з місцевих просто нікуди податись, дуже часто це — безпомічні люди, пенсіонери. Гуманітарна допомога їм — насамперед продукти харчування та ліки. Також важлива допомога мамам з малюками, дитяче харчування та підгузки.

Так, попри величезну небезпеку в місті досі залишаються діти і навіть немовлята.

Дуже багато місцевих мешканців виїхали, саме завдяки цьому в Нікополі не так багато загиблих, як це могло би бути під постійними обстрілами.

Марія розповідає про події 9-10 жовтня: «Останні пару днів тут взагалі було пекло, можна сказати… І вдень, і вночі — артилерія важка, і «гради», і «урагани», вже з'явилися дрони-камікадзе.  Вночі був “приліт”, пошкоджено лікарню, це — центральна алея міста. Постраждали приватні будинки, магазини, бібліотека дуже сильно постраждала і дитяча лікарня, яку буквально рік тому закінчили модернізувати».

За офіційними даними, в місті за час війни загинуло 20 осіб, а поранено близько 50, але Марія вважає, що поранених набагато більше, ніж про це повідомляється.

Жоден район міста не залишився неушкодженим, руйнування є в кожному: «Дуже рандомні обстріли, прилітає кожен день в різні райони, тому тут російська рулетка — ти не знаєш, куди прилетить…  А

сирена часто спрацьовує, коли все вже відбулося».

Зараз місто виглядає пустим. Багато мешканців виїхали в Покров чи в Дніпро, інші виїжджають на ніч в навколишні села. До того ж люди бояться зайвий раз виходити на вулицю, крім тих випадків, коли це дійсно необхідно. 

 «Місто виглядає так, наче воно вимерло», — каже Марія.

Але, незважаючи на це, місто продовжує жити, працюють супермаркети, аптеки та навіть ринок, хоча і в не такому масштабі, як це було до війни. Але проблема ще й у купівельній спроможності населення, у тому, що виросли ціни, а, наприклад,  пенсії — ні, тому люди не можуть собі дозволити купити необхідне.

 «Герої всі, хто залишається та виконує свою роботу, тому що, насправді, це дуже страшно, тому що ти не знаєш, куди й коли прилетить наступного разу.

У великому місті, коли оголошують тривогу, є декілька хвилин, щоб спуститися у сховище. Тут такого шансу немає.

Працюють ДСНС (Державна служба надзвичайних ситуацій — Rus.LSM.lv), лікарі, їм низький уклін і велика дяка. Також велика вдячність військовим та всім волонтерами. Увесь Нікополь — це місто-герой», — каже Марія.

Волонтерів у Нікополі залишилося вже менше — з декількох десятків людей в організації Марії залишилось кілька, що все ще активно працюють. «Допомагаємо тим, хто цього потребує і залишається у місті — мамам з малими дітьми, інвалідам, людям похилого віку — надаємо речі першої необхідності, проводимо навчання з медичної допомоги. Ми радіємо кожному дню, коли ми прокинулися», — розповідає Марія. Вибухи вночі, вибиті вікна — це вже звичайні події для міста, люди звикли.

Марія продовжує свою волонтерську та громадську діяльність. Її організація «Єдність і Розвиток» співпрацює з великими іноземними партнерами, такими як Help Ukraine'22 та Eastern Partnership Civil Society Facility. Вона брала участь в Європейському Форумі Альпбах цього року, входила до складу української делегації. Наразі її відібрали та включили в комітет цього форуму, який буде займатися формуванням програми на наступний рік по тематиці — майбутнє демократії та верховенство права в Європі. Міжнародна активність зараз дуже важлива. «Ми просуваємо Україну та Нікополь де і як тільки можливо», — розповідає Марія.

Заметили ошибку? Сообщите нам о ней!

Пожалуйста, выделите в тексте соответствующий фрагмент и нажмите Ctrl+Enter.

Пожалуйста, выделите в тексте соответствующий фрагмент и нажмите Сообщить об ошибке.

Еще видео

Самое важное

Еще