За словами Анастасії, ці два слова дуже точно передають її нинішній внутрішній стан, особливо у моменти, коли вона має честь співати для захисників та добровольців України. «Єдність і свобода, які ми відчуваємо, коли збираємось в колі однодумців», — каже вона.
Знак народної пошани, орден «Єдність та воля» — це недержавна загальноукраїнська нагорода з особливим статусом, започаткована з метою сприяння створенню на території України громадянського суспільства європейського спрямування. Перше нагородження відбулось 7 червня 2014 року. Орден вручається громадянам України та іноземцям за мужність, патріотизм, громадську активність та високий професіоналізм, виявлені у боротьбі за єдність та незалежність України. Девіз ордену: «З'єднаймося, браття, за волю і славу народу нашого і будьмо єдині!»
«Церемонія проходила в Слоці (Юрмала), де зараз знаходиться товариство латвійсько-української дружби», — розповіла пані Василенко Rus.LSM.lv. «Була дуже дружня атмосфера, були присутніми військові хлопці, які проходять у нас зараз у Латвії реабілітацію. І
подію приурочили до знакової події: напередодні латвійські волонтери залили стотисячну окопну свічку».
Нагороду Анастасії вручав військовий капелан Олександр Чоков, який потрапив у полон на острові Зміїний з Романом Грибовим, вираз якого став легендарним («російський військовий корабель, йди на…»). Рік перебував у полоні. У залі також були присутні військові, серед них дівчина з «Азовсталі», яка теж провела у полоні рік.
«Ця нагорода вручена за те, що я дала понад п'ятдесят благодійних концертів для наших військових та волонтерів.
Я отримала нагороду серед деяких інших волонтерів та військових. І була єдиною представницею творчої професії, бо регулярно займаюся тим, що у товаристві латвійсько-української дружби даю для хлопців концерти, благодійні».
Анастасія із товариством латвійсько-української дружби під керівництвом Валерія Оленийчука також робила окопні свічки — у рамках проекту «Вогонь перемоги». Одна свічка горить три години, і на ній можна готувати і сушити одяг. Волонтери брали участь і в проекті «Розмінуємо Україну разом»: робили таблички, що вставляються на місце, де знешкодили міну. І ще відправили понад 180 машин для ЗСУ.
«Я досі викладаю діткам та дорослим, усім тим, хто хоче навчитися співати. Відкрила в Ризі свою вокальну студію, в якій передаю свій досвід і займаюся з людьми різного віку.
Весною, у квітні, планується мій сольний концерт. І щосуботи я співаю і продовжуватиму співати в товаристві латвійсько-української дружби. А вже в лютому вийде запис композиції, яку я записала з місцевим латвійським гуртом Rock and Berry. Ми записали чудову пісню українською мовою, автором якої є соліст цього гурту. Але далеко в майбутнє не будемо заглядати, бо ми вже навчені, що плани сьогодні надто далеко будувати не можна. Намагаємося жити сьогоднішнім днем і трішки заглядати вперед, тому що людська натура така, що все ж сподіваємося».
Анастасія навчалася у загальноосвітній школі та у музичному училищі у Маріуполі, потім переїхала до Харкова, вела вокальну студію для дітей. У Латвії вона з донькою та мамою, а на батьківщині залишився чоловік, батько та брат, який зараз воює на українському фронті. Її історію можна прочитати тут.
