Олена Федорова: Дві історії з життя «білої ворони»

Мода буває різною: від джинсів-варьонок і «бананів» до снікерсів та недбало-зручних худі. Але є ще незмінна класика, що переходить з покоління до покоління — мода на вишиванки. І тут можна сказати, що, за свідченнями Геродота, ще скіфи носили одяг з вишитими візерунками. Вишиванка  — це глибинний код: надягнув і відразу ідентифікував себе, або ще глибше — інтуїтивно захистився від горя-біди.

Продовжити читання українською мовою ►


Мода бывает разной: от джинсов-варенок и «бананов» до сникерсов и небрежно-удобных худи. Но есть еще бессменная классика, переходящая из поколения в поколение мода на… вышиванки. И тут впору сказать, что, по свидетельствам Геродота, еще скифы носили одежду с вышитыми узорами. Вышиванка как некий глубинный код: надел и идентифицировал себя, или еще глубже — интуитивно защитился от горя-бед.

Читать дальше на русском ►


І навіть я, що мешкала в москальській (як тоді говорили) провінційній частині України, підліток перебудовного часу, коли їхала вступати на журфак у далекому 1994-му, чомусь на іспит одягла вишиванку. Чи це було типово тоді? Як сказати. Виглядала я точно білою вороною і вже зараз, згадавши цей епізод своєї біографії, задумалася: що я демонструвала? Про що хотіла сказати оточуючим та дівчина з 90-х?

Виразно пам'ятаю, що я потребувала сили та захисту.

Вишиванка тоді стала для мене покровом, у хитросплетіннях символів та візерунків хотілося сховатися, знайти енергію та спосіб перемогти.

Хто з дівчат колись одягав вишиванку, підтвердить: це дуже зручний крій одягу, коли ти без напруги можеш рухатися і не відволікатися на зовнішні подразники. Тобі ні холодно, ні спекотно — одним словом, дуже зручна блуза.

Що ж до візерунків — це цілий світ. Всесвітньо відома кольорова гама «червоне — то кохання, а чорне — то…» не окреслює всієї нескінченної веселки орнаментів. А скільки різних комбінацій візерунків може бути на вишиванці! Коли переїхала до Латвії та познайомилася з режисером Українського народного театру Марією Семеновою, зрозуміла, що кожен регіон України — це своя манера вишивання. В колекції Марії Семенової понад 150 автентичних українських костюмів! Збирає вона їх довгі роки, вкладає в колекцію всю душу та... пенсію. Це її життя, її пристрасть, її справжнє кохання. (І величезна проблема розмістити це багатство в двокімнатній квартирі … Але зараз не про це.)

Мій другий яскравий вихід у вишиванці був таким. Сцена, я — Мавка (вистава «Лісова пісня»), мій дебют в українському театрі в Ризі.

Драма-феєрія про те, як складно поєднати матеріальне та духовне, про баланс та пошук себе у світі. Кожна сцена — новий костюм, нова символіка, яка співвідноситься з тим, що зараз відбуватиметься на сцені. На мені вишиванки ХІХ століття. Бачу на рукавах візерунки води — хвилясті лінії, вогню — ромби, землі — прямі лінії, зображення захисниці роду, вишитої у вигляді силуету дівчинки з піднятими руками. І мені знову страшно. Як тоді, перед іспитом. Мої очі пробігають орнаментами, відчуваю на собі сорочку і розумію: за кожним стібком стоїть чиясь історія, німа розповідь про створення світу і про твоє місце тут, на землі. Вистава пройшла з аншлагом, а для мене це стало усвідомленим досвідом сили вишитої сорочки.

Вчора вшосте відзначали День вишиванки у Ризі. Біля оперного театру познайомилася з жінкою у літах: розкішна синя сукня з чорними вишитими квітами робила її величною. Складалося враження, що сама княгиня Ольга завітала до цього заходу. Знаючи про ажіотаж навколо пошуку вишиванок у групах соціальних мереж, що панував задовго до цього дня, запитала її, звідки така краса.

— Я бігла від бомбардувань, у чому стояла. З собою взяла лише цю сукню.


И даже я, проживающая тогда в москальской (как тогда говорили) провинциальной части Украины, подросток перестроечного времени, когда ехала поступать на журфак в 1994-м, почему-то на вступительный экзамен надела вышитую сорочку. Было ли это типично тогда? Как сказать. Выглядела я точно белой вороной и уже сейчас, вспомнив этот эпизод своей биографии, задумалась: что демонстрировала я? О чем хотела сказать окружающим та девушка из 90-х?...

Отчетливо помню, что я нуждалась в силе и защите.

Вышиванка тогда стала для меня покровом, в хитросплетениях символов и узоров хотелось скрыться, найти энергию и способ победить.

Кто из девчонок когда-либо надевал вышиванку, подтвердят: это очень удобный крой одежды, когда ты без напряжения можешь двигаться и не отвлекаться на внешние раздражители. Тебе ни холодно, ни жарко – одним словом, очень комфортная блуза.

Что же касается узоров — то это целый мир. Всемирно известная цветовая гамма «червоне — то любов, а чорне — то…» не очерчивает всей бесконечной радуги орнаментов. А сколько различных комбинаций узоров может быть на вышиванке! Только переехав в Латвию и познакомившись с режиссером Украинского народного театра Марией Семеновой, поняла, что каждый регион Украины — это своя манера вышивания. В коллекции Марии Семеновой более 150 аутентичных украинских костюмов! Собирает она их долгие годы, вкладывает в коллекцию всю душу и... пенсию. Это ее жизнь, ее страсть, ее настоящая любовь. (И огромная проблема в двухкомнатной квартире разместить это богатство… Но сейчас не об этом.)

Мой второй яркий выход в вышиванке был таким. Сцена, я — Мавка (спектакль «Лесная песня»), мой дебют в украинском театре в Риге.

Драма-феерия о том, как сложно соединить материальное и духовное, о балансе и поиске себя в мире. Каждая сцена — новый костюм, новая символика, соотносящаяся с тем, что сейчас будет происходить на сцене. На мне вышиванки XIX века. Вижу на рукавах символику воды —волнистые линии, огня — ромбы, земли — прямые линии, узор защитницы рода, вышитой в виде силуэта девочки с поднятыми руками. И мне снова страшно. Как тогда, перед экзаменом. Мои глаза пробегают по орнаментам, чувствую на себе сорочку и понимаю: за каждым стежком стоит чья-то история, немой рассказ о сотворении мира и твоем месте здесь на земле. Спектакль прошел с аншлагом, а для меня это был уже осознанный опыт силы вышитой сорочки.

В четверг в шестой раз отмечали День вышиванки в Риге. Возле оперного театра познакомилась с женщиной в летах: роскошное синее платье с черными вышитыми цветами делало ее просто величественной — будто сама княгиня Ольга пожаловала. Зная об ажиотаже вокруг поиска вышиванок в группах социальных сетей, что царил задолго до мероприятия, спросила ее, откуда такая красота.

— Я бежала от бомбежек, в чем стояла. С собой из одежды взяла только это платье.

 

 

Заметили ошибку? Сообщите нам о ней!

Пожалуйста, выделите в тексте соответствующий фрагмент и нажмите Ctrl+Enter.

Пожалуйста, выделите в тексте соответствующий фрагмент и нажмите Сообщить об ошибке.

Еще видео

Самое важное

Уведомляем, что на портале Lsm.lv используются т.н. cookie-файлы (cookies). Продолжая использовать портал, вы соглашаетсь с размещением и хранением cookie-файлов в вашем устройстве. Подробнее

Принять и продолжить