● Це — авторська версія тексту українською.
Авторскую русскую версию текста можно прочитать тут.
Tulkojums latviski pieejams šeit.
Відразу після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну в ньому відкрився Центр соціальної ініціативи Common Ground для людей, які змушені залишити свій дім через війну, і тих, хто хотів їх підтримати. Того літа там планувалося проведення третього Бієнале сучасного мистецтва RIBOCA, але команда на чолі з засновниками Інесою Даболою та Ієвою Ірбінею (Inese Dābola, Ieva Irbiņa) вирішила, що допомога біженцям важливіша за виставку.
У Common Ground потягнулися українські та латвійські волонтери та біженці.
І за спільною роботою з облаштування приміщень самі собою зазвучали українські пісні. Найчастіше починали співати собі, щоб зняти стрес, нові голоси приєднувалися пізніше. Згадує Світлана з Одеси: «Я тридцять років не співала до цієї миті, хоч колись закінчила музичну школу. Минали перші місяці війни, мене повністю поглинула безвихідь, але коли ми облаштовували в Центрі кімнати для занять, раптом звідкись самі пригадалися народні пісні.
Виходила у нас своєрідна пісенна психотерапія».
У мене одне з найбільш незабутніх вражень дитинства – це те, як літніми вечорами в будинку моєї бабусі Марфи в селі на Поділлі збираються сусіди та родичі. Смачно повечерявши після важкого робочого дня на полі, вони починали співати. Які гарні в них були голоси, як вільно текла пісня над долиною.
Спочатку я, міський підліток, ніяковіла, але потім, невпевнено, теж починала підспівувати.
Вчені давно помітили сприятливий вплив співу на людей, які лікуються від депресії. Можливо, таємниця у тому, що співаки сприймають свою спільність як щось більше, ніж просто гурт людей. Не хочеться впадати в наукові дослідження та полеміку, але є підтверджений факт — у людей, що співають у хорі, синхронізовано серцебиття.
Так виник ансамбль «Дівчата UA». Тетяна з Києва розповідає: «Спочатку ми намагалися самі розучувати пісні, розкладати партії, але, правду кажучи, у нас не дуже виходило. Все одно
це було як на посиденьках на кухні, а хотілося чогось більшого.
Напевно, через це у нас була велика плинність — дівчатка приходили і йшли, хоча, звісно, ядро залишалося».
Тоді вже відбулися виступи ансамблю для біженців та волонтерів у Common Ground. Початковий репертуар складався сам собою — українські народні та популярні естрадні пісні. Публіка зустрічала дуже тепло, але самі учасниці були незадоволені.
Багато що змінилося восени 2022 року, коли до ансамблю прийшла Ганна Букреєва, яка стала художнім керівником колективу. Ганна — шкільний вчитель співу та музики з Києва, надала ансамблю нове злагоджене звучання. Але, найголовніше, завдяки своєму досвіду та терпінню, знайшла для кожної учасниці мотивацію, прибрала скутість, й голоси дівчат зазвучали новими відтінками. Вона переконана:
«Немає людей без здібностей до співу.
Я все життя пропрацювала у школі і в цьому переконана. Які ж у мене були різні учні! Потрібно просто розбудити зацікавленість до пісні — і все вийде».
З приходом Анни почав складнішати репертуар. На щастя, є з чого вибрати — фольклористи підрахували, що записано понад півмільйона українських народних пісень. І видано з них лише неповних десять відсотків. Схоже, жодна нація за всю історію не створила самостійно стільки пісень, як українці. У ЮНЕСКО зібрано фонотеку народних пісень країн усього світу: у фонді України 15 із половиною тисяч пісень, на другому місці — Італія із шістьма тисячами.
«Ми повірили, що можемо виконувати доволі складні твори. Наприклад, всесвітньо відому українську пісню “Щедрик” у музичній обробці Миколи Леонтовича. Ми кілька разів намагалися, але тільки разом із Ганною нарешті вийшло», — розповідає Олена із Луганської області.
Зараз «Дівчата UA» виступають щонайменше раз на місяць перед найрізноманітнішою багатонаціональною публікою: у Латвійському Білоруському товаристві «Сьвітанак» (входить до Асоціації національних культурних товариств Латвії), у Соборі Святого Павла, перед біженцями та волонтерами на заходах товариства Gribu palīdzēt bēgļiem, центрах культури мікрорайонів Риги на різноманітних святах. Як кажуть учасниці ансамблю:
«Ми даруємо всім жителям Латвії шматочок нашої прекрасної України, її сонце, любов, запах степів та лісів, моря та гір».
Чи є топ пісень для латвійської аудиторії, таких, щоб ніхто не зостався байдужим? "Звісно так. Це “Коломийка”, “Червона калина”, “Щедрик”, “Чорнобривці”, “Червона рута”, “Водограй” та “Як тебе не любити, Києве мій!”
Взагалі, жодна пісня не залишає байдужими людей, а якщо слухачі — літнє покоління, то обов'язково підспівують».
Репетирує ансамбль тричі на тиждень у Будинку Пресвятої родини. «Зараз ми активно вчимо латиські пісні. У наших народів дуже схожі співучі вдачі, ми в цьому переконалися минулого року на грандіозному Загальнолатвійському Святі пісні та танцю, а коли зазвучав Гімн України у виконанні хорів, просто розплакалися» — ділиться Ганна. Тисячі українців були на цьому святі, і я із родиною. Це незабутня найяскравіша подія у нашому житті.
Що ж далі? «Співати і радувати слухачів!» – відповідають учасниці «Дівчата UA». Нині їх — вісім жінок із різних регіонів України, нещодавно приєдналася Тетяна, яка родом із Миколаєва, вже 15 років мешкає в Латвії. Колектив запрошує до себе всіх охочих та люблячих українську пісню. І поділяється мрією — нарешті знайти підтримку (виступають вони безкоштовно), щоб придбати народні українські костюми та обов'язково вирушити з концертами по всій Латвії, а може, й по Європі. Виконувати українські пісні для співвітчизників та всіх, хто простяг руку допомоги у ці складні часи для України.
Хто співає, той журбу проганяє.
