У першу поїздку в Україну Індра Спранце вирушила разом із латиським журналістом та письменником Атісом Климовичем та Гундаром Кальве, що став одним із перших латвійців, які вирішили воювати в Україні проти агресора. Потім були ще поїздки, після яких вона поверталася до Латвії. Але вже з кінця листопада 2022 року вона постійно мешкає у Києві, звідки й передає свої репортажі. Це не лише гарячі новини з місця подій, а й різні інтерв'ю, особисті історії людей, які зіткнулися з жахами війни та окупацією.
Дуже важливо, щоб слухачі Латвійського радіо отримували правдиву інформацію про події в Україні, вважає Індра Спранце. Тому вона і стала спеціальним кореспондентом ЛР 1 у країні, де йде війна: «Це була моя ініціатива. Коли все почалося, у нас були редакційні збори, і я сказала, що комусь треба туди їхати. Звісно, ніхто з нас не був готовий до чогось подібного.
Але було чітке розуміння: треба їхати до України та готувати репортажі. Тому що дуже важливо, щоби саме наші журналісти інформували про події. Після цього я пройшла певну підготовку і зараз я більше підготовлена працювати в країні, де йде війна».
Відвідування України в перші дні повномасштабної війни залишило незабутнє враження.
«Побачене у перші дні війни важко передати словами. Величезне скупчення людей, переважно жінок із дітьми. Чоловіки, які їх проводжають до самого кордону, а самі залишаються. Багато хто йшов пішки. Останні погляди перед розставанням. На кордоні тоді панував хаос, ще нічого не було впорядковано. Один чоловік дізнався, що ми журналісти і розповів, що його дружина з дитиною перебуває в автобусі, який уже день стоїть на кордоні України та Польщі. Ніхто не може вийти з автобуса навіть у туалет, у них незабаром закінчиться вода та їжа. Він просив нас щось зробити, аби допомогти цим людям. Це було жахливо.
Тоді тільки почали будувати барикади та блокпости. І чергові на цих блокпостах були дуже недовірливими до тих, хто рухався у протилежний від потоку біженців бік», — згадує Індра.
Незважаючи на складнощі, потрібно готувати сюжети та вести репортажі з місця подій. Вона зізналася, що нелегко спілкуватися з людьми, які зіткнулися з жахами війни та пізнали гіркоту втрати близьких. Декому потрібно висловитися, інші не хочуть згадувати про пережите.
«Я намагаюся не завдати нікому шкоди. Якщо бачу, що людині дуже важко, то нічого не прошу. Але ситуації бувають різні.
Я пам'ятаю, коли тільки звільнили Бучу та Ірпінь, я одразу поїхала туди. На вулицях ще лежали трупи вбитих людей, ще можна було чути постріли, бо подекуди ще були диверсанти.
Одна жінка разом із трьома дітьми ховалась у підвалі. Вона вчителька англійської. Вона розповіла, що не віддала російським військовим свого чоловіка, вона практично його врятувала. Я відчувала, що їй треба було виговоритись. Вона говорила, а я просто тримала диктофон.
Але була й інша ситуація, коли я поїхала до Ізюма у вересні 2022 року через кілька днів після того, як там закінчилися бої. Одна жінка разом із мамою ховалася весь час у підвалі. Ось вона не могла мені нічого відповісти, я відчула, що їй було соромно. Якщо людина хоче щось розповісти, то я з радістю запишу її. Я ставлюсь до цих людей з великою емпатією», — каже спецкор Латвійського радіо.
Робота журналіста у країні, що воює, непроста і часто небезпечна. Індра Спранце також потрапляла під обстріли під час підготовки сюжету.
«Я була у Херсоні після вибуху греблі на Каховській ГЕС.
Вирішила, що важливо розповісти про волонтерів, які під обстрілами агресора рятують тварин, які знаходились на дахах затоплених будинків у великій кількості. Поїхала туди із волонтером із Німеччини. Нам вдалося врятувати лише одного собаку, бо потрапили під сильний обстріл, і волонтера було поранено.
Але головною моєю метою було розповісти, в яких умовах працюють волонтери», – ділиться вона.
Коли людину, з якою ти нещодавно спілкувався, брав інтерв’ю, незабаром вбивають, це боляче, зізнається Індра Спранце: «Найважчим був випадок, коли я була біля лінії фронту влітку 2022 року в Соледарі. Робила сюжет про воїнів, як вони воюють. Тоді в мене було інтерв'ю з одним військовим. Через два дні його вбили на полі бою».
Індра часто їздить до районів, близьких до зони військових дій, робить інформативні та емоційно сильні документальні сюжети. Нещодавно повернулася з Лиману та Слов'янська. За її словами, у Лимані люди вже майже два роки живуть у підвалах через постійні обстріли. Хоча так далеко не скрізь.
«Тут, у Києві, здається, що війна десь далеко.
Звичайно, часом є прильоти, але решту часу місто живе своїм життям. Є багато чоловіків, які не воюють, вони самі не йдуть до військкоматів. Одна частина суспільства несе на плечах цю війну. Це ті, хто воює та ті, хто віддали на війну своїх дітей, чоловіків, батьків. (Останнім часом дуже активний рух дружин та матерів військових, які воюють уже два роки, але їх не замінюють іншими). А інша частина навчилася жити по-своєму за таких умов. Усе тут дуже складно. Є різні групи людей. Звісно, втома від війни є у всіх, але дехто навчився жити так, ніби війна дуже далеко. Хоча постійно літають дрони, ракети влучають в будинки, гинуть люди», — ділиться спостереженнями героїня сюжету.
Зазвичай іноземні журналісти приїжджають в Україну цілою командою, але Індрі доводиться все робити самій. Утім вона дуже добре справляється, вже непогано володіє українською мовою. Індра Спранце стала переможцем щорічної нагороди Латвійського радіо у номінації «Найкращий зміст про війну в Україні за 2022 рік».
