Це — версія матеріалу українською.
Версия на русском — здесь.
Які головні екологічні події в Україні за два роки?
Мабуть, перша головна подія зі знаком мінус для України за цей час — це перетворення прифронтової зон на півдні та на сході України, від Миколаєва та Херсона до Харківської області і далі, на Сумщині та Чернігівщині, не просто на випалену землю. Це по суті, де територія — і природні, і культурні ландшафти просто були тотально випалені зруйновані, знищені. Повна трансформація екосистем. Там все тепер інакше.
По суті це смуга деградованої землі, у сумі більше тисячі кілометрів.
І це загалом глобальна проблема, глобальні наслідки війни. Ця земля не зможе відновитись тепер очевидно десятиліттями.
Чи має український уряд або суспільство, українські фахівці якийсь план, що з цими ділянками робити, коли Україна, як ми всі сподіваємося, переможе? Загалом, як цю землю відновлювати, які методи та інструменти у вас є?
Про це звісно багато говорять в Україні, але наразі готової стратегії немає. Це поки на рівні попередніх дискусій, але готово сценарію на сьогодні не існує. Не даремно зараз у нас багато науковців залучені в процесі вивчення наслідків, взагалі просто фіксації, констатації фактів того, що зараз є на цих територіях. І це вкрай складний процес, ми не можемо нормально зафіксувати, які на сьогодні наслідки руйнувань, наскільки постраждали екосистеми, як змінився їхній видовий склад. У кожної екосистеми є свої індикатори. Для того щоб ми зрозуміли, що нам далі робити, нам треба якось ці індикатори побачити, виміряти, але ми не маємо такої можливості.
Ці території залишаються в основному гарячою зоною, куди не можливо потрапити дослідникам фактично.
І це дуже ускладнює процес планування надалі. Працюємо над цим, хоча це більше мені нагадує ініціативи окремих дослідних груп, а не єдину державну стратегію в пошуку вирішення. І, на жаль, є момент трішки відірваності, тобто в кабінетах влади йдуть якісь процеси, про які науковці, можливо, не все знають. Так само не все знають чиновники, і
в нас мало комунікації, на жаль, між владою та дослідниками.
Власне ми над цим маємо працювати щодня, але поки що маємо таку ситуацію.
Ми півроку тому з вами зустрічалися в Україні, біля Дніпра. Чи стежите Ви за тим, що там зараз відбувається після руйнування греблі Каховської ГЕС? Що зараз із тим місцем, де ми були на місці колишнього Каховського моря?
Ви якраз сказали про три найбільш руйнівних екологічних проблеми України. Але це якраз неоднозначна проблема. З одного боку так, ми втратили водосховище. З іншого боку, можливо, це шанс для всіх нас і для природи. Тому що навряд чи ми змогли б самі у найближчі роки зруйнувати цю греблю. А природа, скажімо так, давно чекала на таке рішення.
На жаль, це відбулося варварськими методами, але те, що Каховське водосховище спущене, це швидше в цілому позитивна проблема, якщо говорити у глобальному вимірі.
Там якраз ми очікуємо великі, масштабні зміни на краще, тобто природа має відновлюватися. Насправді минулого року у цей час у водосховищі був високий рівень води, а саме руйнування відбулося 6 червня, трохи пізніше, тобто рік ще не пройшов. Але за той період, який пройшов, ми побачили, що на першому етапі ця осушена територія дуже добре впоралася з цією проблемою раптовою осушення водосховища.
Відновлення йде неймовірно швидкими темпами.
Для нас важливо було у осінньо-зимовий період зрозуміти, як увійшли в зиму ті рослини, які там сформувалися. По суті там вже сформувався дуже щільний рослинний покрив на деяких ділянках, зарості молодих дерев. Ці дерева нормально підготувалися до зими, тобто в них є зимова кора, зимові бруньки, які готові на весну розпуститися. Вони не вимерзли, прекрасно себе там почувають, і ми очікуємо що в найближчі тижні там вже почнеться вегетація. Тобто зелень, листочки будуть розпускатись, і ми побачимо уже другий рік існування цієї екосистеми. За нашими прогнозами, висота дерев уже буде досягати трьох-чотирьох, місцями до семи метрів. Така от щільна зелена парость. Дуже важливо для нас подивитись, що буде там, де немає рік. Є багато ділянок, де є водойми, якісь коси, мілини, які по суті ще не заселені рослинами. Що буде там якраз цей другий рік нам буде важливо простежити. І також як буде заселятись територія тваринами.
Думаю, цей рік буде масова інвазія різних видів тварин.
Ви самі мешкаєте у місті Дніпро. Що відбувається в місті останнім часом, відколи ми з вами зустрічалися?
Ситуація напружена. Власне як і весь цей рік війни, нас атакують щодня і щоночі. Ми чуємо вибухи ледве не щодня, коли сюди прилітають ракети, шахеди. Тривоги у нас кілька разів на день, бувають дні, коли тривоги годинами не вщухають. Зовсім нещодавно літала ракета. Тобто ці атаки систематичні, і є велике напруження в цьому плані. Ми постійно живемо під загрозою обстрілів и під реальними обстрілами. Були дуже сильні руйнування. Усі знають про ситуацію, яка в нас була, коли був приліт в торгівельний центр, в пологовий будинок, де на щастя ніхто не постраждав — людей відвели у бомбосховище.
У принципі ми щодня живемо у очікуванні того, що в нас знову щось прилетить.
Как за эти два года изменилось украинское общество? Какие изменения лично вы замечаете?
Суспільство постійно розвивається. Сподіваюсь, що цей розвиток прогресивний. Ми міняємось. На початку війни все було не так як зараз. Хтось до цього намагається звикнути. Хтось перебуває в стані глибокої депресії — таких людей, на жаль, багато в суспільстві. Це не тільки люди, які, як кажуть, були на фронті, які бачили війну прямо там, але й ті, хто тут в тилу. Люди все одно під постійним тиском цих подій. Це не дуже позитивна ситуація насправді.
Ми виживаємо, і ми стараємось не лише виживати, а й генеруємо творчі ідеї.
Зараз з колегами працюємо над тим, як змінити ситуацію в нашому місті, в Дніпрі, з зеленими насадженнями, як його зробити кращим у довгостроковій перспективі. Думаємо над планами по відновленню. Так само думають наші студенти. Буквально всі теми наших дипломних і курсових робіт — це теми про те, як відновлювати туризм в Україні в повоєнний час, що можна зробити уже зараз, тобто попри все ми сповнені оптимізму, і в нас просто немає іншого шляху. Ми єднаємось, при чому це єднання тут суто на такому первинному рівні. Ми знаходимо однодумців, одне одного, комунікуємо, і такі міні проекти намагаємось розробляти і втілювати потихеньку. І це можна сказати про всі регіони, всіх людей, з якими я маю контакт. Тобто це не лише Дніпро, це й містечка навколо нього, і трохи більш віддалені території. Я спостерігаю скрізь такі тенденції.
