Це — версія матеріалу українською.
Версия на русском — здесь.
Проект «Людина залишається людиною» — один з багатьох, які від початку війни реалізує товариство «Patvērums “Drošā māja”» («Притулок “Надійний дім”) для допомоги біженцям. У Лієпаї та Курземе їх координує (і придумує також) Ліга Кресліня, а Rus.LSM.lv про них розповідає. Головне завдання всіх цих проектів — дати можливість людям, які знайшли притулок у Латвії, інтегруватись у суспільство, налагодити нове життя.
«Що взяти із собою»
«Цей проект у нас триває з серпня минулого року, дуже успішно все виходить. Почали ми з табору для латвійських та українських сімей. Нагадаю, цей проект проходить паралельно у Ризі та Лієпаї. Тоді ж розпочала роботу група підтримки для жінок-біженок. І ось – завершення.
Вісім місяців ми займалися мистецтвом, спортом, музикою, були зустрічі з гінекологом, психологом, іншими фахівцями різних профілів. А сьогодні ми даємо те, що, фігурально кажучи, «можна покласти в дорожню сумку», захід так і називається — «Що взяти з собою після подорожі...» (Ko ņemt līdzi ceļasomā pēc...). Розкажемо, куди вони вже можуть звертатися за терапією, про можливості початку бізнесу, відкриття недержавної організації. Щоб усе зроблене не залишилося тут, а щоб наші учасниці могли робити щось самостійно.
Під час проекту наші дівчатка самі влаштовували захід своїх дітей. На одному із занять робили посуд із чорної кераміки, була тибетська терапія, каністерапія…», — розповіла Rus.LSM.lv перед початком завершального заходу Ліга Кресліня.
Паралельно для біженців влаштовували різдвяні заходи, дітям рюкзаки дарували…
«І ще один проект, який дуже активно проходить і в Лієпаї, і в Ризі – “Вечеря у латвійській родині”. Суть зрозуміла з назви: наша латвійська родина приймає у себе в гостях українську. Найприємніше, що багато сімей після таких зустрічей продовжують спілкуватися і дружити між собою вже без посередництва з нашого боку. Знову цього року проведемо табір для сімей — щоб ті, хто так добре потоваришував, знову змогли відпочити на природі. Ще один захід для налагодження дружніх відносин — спочатку рижани до нас приїдуть, а восени лієпайчани нагрянуть з візитом у відповідь», — поділилася планами Ліга Кресліня.
«Ми тут повністю адаптувалися»
Загалом у проекті «Людина залишається людиною» брали участь 14 українських біженок та вісім дітей. Історії у них і різні, і схожі одночасно.
«Ми із сім'єю приїхали до Лієпаю у березні 2022 року. Ми із міста Суми, виїхали через “зелений коридор” 8 березня. Дякую Латвії, дякую всім друзям, влаштувалися нормально, всі працюємо, дитина займається футболом. Цей проект — просто чудовий! За ці місяці я так добре пізнала Лієпаю. Стільки нових друзів з'явилося і добрих знайомих — лікарі, психологи, з тибетським масажем познайомилися, і в пожежну частину ми ходили, і з художницею Діаною Дімзе-Дімме спілкувалися… Але головне, як мені здається, проект дав можливість жінкам під час цих зустрічей відволіктися від війни, проблем і зануритися в приємну атмосферу. І що ще дуже важливо — всі знайомства стануть у нагоді», — розповіла Людмила Гринька.
«Ми з Івано-Франківської області, це Західна Україна. Приїхали 5 березня 2022 року, тобто одразу після початку війни. Тут у Лієпаї у нас уже другий дім фактично. Наймолодшому було тоді чотири місяці, зараз уже 2,5 роки, він взагалі не знає, що це таке – той колишній дім. Уже говорить латиською, ходить у латиський садок. Середній син у школі вчиться, теж мову вже вивчив, старша дочка цього року тут вступатиме до вишу. Життя тут налагодили, друзі є.
За цей час ми повністю адаптувалися. Цей проект дуже сподобався, дуже рада, що таке є, бо можна з кимось познайомитись, і спілкування стає більше з нашими співвітчизниками, можемо один одному допомагати. У цьому проекті багато хто з тих, хто одразу після приїзду завдяки Лізі познайомився, стали дружити сім'ями: один одного підтримуємо, адже через схожі випробування пройшли», — розповіла Тетяна Кащук.
«Ми з окупованого міста Дніпрорудне, це біля Енергодару, зараз це все окупована територія в Запорізькій області. Приїхали у листопаді 2022 року. Дуже у Лієпаї подобається. Ми звикли, знайшли роботу. Пощастило, що чоловік на момент початку війни був за кордоном на заробітках: вдалося приїхати повною родиною. Дитина ходить у садок, цього року вже до школи піде. Мову вже знає краще за нас.
Проект цей дуже сподобався — різнобічний, діткам весь час приділяли увагу, це дуже важливо, бо чоловік по 12 годин працює, залишити дитину нема на кого. А тут — завжди було чим його зайняти… І загалом — дуже пізнавально та цікаво, якщо ще щось подібне буде, обов'язково хочу брати участь», — розповіла Марина Кір'янова.
За кілька хвилин після нашої розмови почалося підсумкове заняття. А діти в цей час були в сусідньому приміщенні — на занятті каністерапії.
