● Це — авторська версія тексту українською.
Авторскую русскую версию текста можно прочитать тут.
Tulkojums latviski pieejams šeit.
Півтора роки тому я й цього не міг. А тепер, як визнають колеги зі спільних мовних занять,
ми почали розуміти мимохідь підслухану розмову в трамваї, розібралися в назвах продуктів та товарів, вловлюємо зміст новин по телевізору та читаємо нескладні тексти. І дуже кортить вільно заговорити,
і у багатьох уже виходить! Я із заздрістю (і не соромлюся в цьому зізнатися), щоп'ятниці слухаю їх у розмовному клубі, організованому Biedrība “Radošās Idejas”. Мелодійна латиська мова у Тетяни, Оксани, Юлії, Руслана, Лідії так і ллється, а наш викладач Христина вміло її спрямовує на обговорення найрізноманітніших тем: від натуральних продуктів до ґендерної рівності. Черга доходить до мене, ментор безжально виводить мене із зони мовчазного комфорту, і я починаю говорити… як вмію і з наявним словниковим запасом.
Багато українців спочатку після переїзду до Латвії неохоче йшли на курси, бо сподівалися на швидке повернення додому.
Але Росія не вгамовується, жорстоко бомбардує міста і села, перетворюючи життя все більшої кількості звичайних людей на справжнє пекло. І серед біженців поступово відбулася кардинальна зміна щодо вивчення латиської, та й загалом до перебування у Латвії. Те, що здавалося тимчасовим, набуло жахливої сталості. Вивчення мови стало необхідністю.
На курси потяглися всі: пенсіонери, працюючі та безробітні, домогосподині та молоді мами. Завдяки державним програмам, Європейському союзу, посольству США та міжнародним фондам для українців вони безкоштовні. Я сам наприкінці 2022 року складав іспит на А-1, а ще через півроку на А-2 і успішно, тепер пройшов курс на В-1. Попереду новий іспит. Величезна подяка викладачам, їхньому терпінню, професіоналізму та прикладу шанобливого ставлення до рідної мови. Це Гайсма Мукане (Gaisma Mukāne) з Тукумса, яка не просто вчила мові, а й плекала любов до латиської культури, традицій та розповідала про непростий шлях до незалежності, Ілга Стікуте (Ilga Stikute) з Краслави, яка терпляче вела через нетрі граматики, (Gunita Gegere), що підтримувала у нас впевненість у власних силах.
Стимулом вивчення мови для багатьох дорослих стали їхні діти. Ось Міла, у неї син ходить до 5 класу латиської школи і, щоб допомагати йому у навчанні, вона посилено освоює латиську. Але не тільки для цього: «Розумієш, у дітей багато сленгу, виразів, яких, ясна річ, немає в програмі. Тому я не соромлюся, і на наших заняттях розпитую вчителів, що вони означають.
Я не хочу, щоб мого сина образили, хочу знати, про що вони говорять між собою».
Завдяки питанням Міли я теж багато почерпнув із дитячої лексики.
Для українських батьків, чиї діти ходять до навчальних закладах Латвії, наприклад, Gribu palīdzēt bēgļiem проводить окремий курс латиської мови. Мета — допомогти і дітям, і батькам в освітньому процесі з термінологією, правилами поведінки, з повсякденним спілкуванням. Для батьків необхідний рівень знання латиської на найнижчому рівні — А1.
За даними статистики, у Латвії понад 9 тисяч дітей з України, з них 4 тисячі дітей навчаються в латвійських школах, а решта здебільшого дистанційно в українських. Ось як ці «інші» вивчають латиську мову, без чого неможливе нормальне залучення у суспільство, питання відкрите. Фахівці з питань інтеграції біженців пропонують
кілька шляхів вирішення цієї проблеми, особливо для старшокласників, яким реально складно «на півдорозі» включитися в навчальний процес незнайомою для них мовою. Один із них — поетапне запровадження латиської мови для українських дітей
під час викладання різних дисциплін шкільної програми, індивідуальні та групові заняття. Думаю, що могли б допомогти освітнім закладам Латвії громадські організації, які працюють з українськими дітьми.
Але поки фахівці думають і сперечаються, з наступного навчального року усі українські діти мають піти навчатись у латвійські школи. За даними Управління у справах громадянства та міграції,
у Латвії близько двох тисяч дітей біженців, які взагалі не зареєстровані в жодному навчальному закладі — ні в українському, ні в латвійському.
І це реально проблема.
Молодші українські діти (їх близько півтори тисячі), що ходять до латвійських дитячих садків чи перших класів, у переважній більшості стають білінгвами. Багато хто приїхав разом з батьками близько двох років тому, відтак, відвідувати садок або класи початкової школи почали або продовжили тут. Вивчення латиської мови йде автоматично, при спілкуванні з вихователями, вчителями, однолітками, на заняттях. Я поцікавився у українського логопеда Вікторії, яка займається з дошкільнятами в Ризі, чи не складно дітям засвоювати матеріал одразу двома мовами — українською та латиською? «Ні, — стверджує вона, — у дітей у цьому віці дуже гнучкий та сприйнятливий мозок. Навіть
навпаки, дві мови легше дозволяють впоратися з проблемами порушення мови та звуків, якщо вони є.
А плутанина, що виникла на початковому етапі у дитини, особливо з абеткою і читанням, згодом обов'язково пройде, і все в голові вкладеться».
Днями спілкувався з волонтерами, розпитував про їхню діяльність та мотивацію. Зайшла розмова і про вивчення латиської. Ірина Лисенко з Армії Спасіння категорично мені сказала: «Я обов'язково повернуся до України, до свого звільненого улюбленого Маріуполя. Але коли я виїжджатиму з Латвії, я хочу звернутися латиською мовою до всіх, хто нам допомагав, зі словами подяки та любові: “Дякую! Liels paldies par visu. Ukraiņi jūs mīl!”»
