● Це — авторська версія тексту українською.
Авторскую русскую версию текста можно прочитать тут.
Tulkojums latviski pieejams šeit.
Ще два роки тому Євген мене попереджав, що, можливо, настане момент, коли мине перший «запал», з'явиться втома, або загубиться явний сенс у студіюванні мови. Важливо буде осмислити, чому це сталося, і обов'язково знайти мотивацію і розуміти, що в кожного вона своя. У моєму випадку він виявився правий.
Чесно кажучи, раніше приводів для особистої самоповаги у вивченні латиської мови в мене було більше.
Я ходив на курси, складав іспити, відвідував розмовні клуби. Але в одну мить всередині спрацював якийсь стоп-кран і виникла смислова розвилина — що робити далі й для чого це робити далі. Продовжувати ходити на курси чи взяти перерву, щоб зрозуміти який рівень знання мови і з якою метою мені потрібен для подальшого життя.
Наприклад, Віталіна з Вінниці, розвиває цифровий контент у соціальних мережах щодо формування власного стилю в одязі. Ще рік тому переконувала мене, що без латиської вона точно обійдеться. Зустрів її нещодавно в центрі Риги, вона поспішала на індивідуальні платні заняття з мови до викладача. Помітивши на моєму обличчі явне здивування, Віталіна пояснила: «З'явився попит на мої курси навіть від латвійців. Я думала, що обійдуся українською, російською та англійською, але деякі
потенційні клієнти почали відписуватись від мене.
Отже, треба вкладатися у вивчення латиської».
За моїм особистим спостереженням, базовою латиською володіє вже переважна більшість українців, окрім, хіба що тих, що приїхали зовсім недавно. Тепер взагалі не стоїть питання — чи потрібно її вивчати, як це було раніше. Тобто — нескладний діалог у магазині, кав'ярні, соціальних службах можливий. Мінімального рівня досягнуто.
Тут повертаюся до мотивації, тієї самої, яку намагаються підбадьорити в нас друзі або всезнаючі коучі на особистісних тренінгах. Мотивація безумовно впливає на нашу поведінку, напрямок дій і рішення. Вона визначає, чому ми робимо те, що робимо і як ми реагуємо на зовнішні подразники та внутрішні потреби, допомагає нам досягати наших цілей і почуватися задоволеними своїми досягненнями.
І, якщо розвіяти словесну завісу та поглянути на мотивацію як не на самоціль, а на стимул чогось досягнути, то її складова у вивченні латиської мови українцями досить зрозуміла.
Спілкування, робота, культура, кар'єрне зростання, інтеграція. І важко визначувана, але необхідна повага до країни.
«Я пішла працювати продавчинею у невеличкий магазин одягу в нас у Юглі, бо зрозуміла, що по-іншому я ніколи не заговорю латиською. Звичайно, це і заробіток, але, напевно, є місця, де платять більше, але спілкування латиською немає, — розповідає Ксенія з Харківської області. —
Курси — це прекрасна база. Може, це я якась неправильна, але мені їх не вистачає».
При цьому курси рівня В1 тричі на тиждень після роботи продовжує відвідувати. Не сумнівається, що настане день, коли, не замислюючись про гарумзиме і відмінками, зможе вільно спілкуватися з клієнтами.
Курсів мовних, культурних, інтеграційних у Латвії для дорослих українців та їхніх дітей дуже багато. Фонд громадської інтеграції (SIF) у результаті конкурсу відібрав 33 організації, які надають безкоштовні курси латиської мови для українців, а загальний обсяг фінансування курсів цьогоріч становив 4,6 мільйона євро, що, за оцінками SIF, дасть змогу вивчити мову понад шістьом тисячам людей. Набір йде постійно. Важливо, що SIF почав співпрацювати з роботодавцями для пошуку можливостей, щоб курси проходили у зручний для робітників час і їх можна було поєднувати з роботою.
На мою думку, зараз
настав час доповнити наявні напрями інтеграційних курсів ще одним, не менш важливим, — допомогою в перенавчанні висококваліфікованих спеціалістів (наприклад, інженерів і технологів) на латиську мову.
Я колись писав в одній зі статей про цю проблему. Люди з досвідом, навичками, знанням сучасних технологій з великими труднощами влаштовуються на роботу за професією.
«Я ходжу, коли є вільний час, у Центральну бібліотеку, шукаю там і вивчаю довідники по спеціальності латиською мовою. Намагаюся розібратися в нормативах, термінології самостійно. Сказати, що все виходить — буде неправда. Це якесь замкнене коло: немає практики в професії, немає мови, а немає знання професійної мови — немає роботи за фахом», — нарікає Поліна,
інженер-електрик із Нікополя. Нині вона — пакувальниця на складі й готова почати працювати за фахом за символічну зарплатню, аби не втратити кваліфікацію.
Нам, тим, хто знайшов притулок у Латвії, багато в чому пощастило. Це може подобатися чи ні, але входження в життя місцевої спільноти через наявність зрозумілої нам російської мови в побуті виявилося набагато безболіснішим, ніж у багатьох українців в інших країнах ЄС. Але я для себе цей фактор розцінюю як стимулюючий, а не розслаблюючий.
Я хочу розмовляти з латвійцями латиською і не тільки на побутові теми. Це моя повага і вдячність їм.
Це — моя мотивація.
