- Це — авторська версія тексту українською.
Русский оригинал можно прочитать здесь.
Читаєш один із латвійських порталів, дивишся на безліч задоволених смайлів та лайків під інформацією про черговий удар по Києву, і дивуєшся: хто ті люди (?) по той бік монітора, що захоплюються війною?!
Нещодавно до мене на радіоефір приходила гостя – приїхала з Києва два місяці тому. Все життя було куратором мистецьких проектів, пише картини. Вирішила і в Ризі відкрити виставку. З повними подивом очима розповіла історію, як зривають та розписують літерою Z афіші, де написано про дітей війни. Ще одна художниця, Дар'я Калашнікова з Луганська, створила нещодавно картину «Соціальні джунглі»
за мотивами реальних ризьких подій: сусіди по будинку, де вона зараз орендує квартиру, попросили на спільній вечірці не говорити, що вона українка.
Мовляв, службовці посольства РФ також будуть.
Ще за тиждень — інша історія молодої жінки з маленькою дитиною: під будинком у Золітуде подряпали машину з UA-номерами. Я вже не кажу про вкрадені кимось акумулятори з авто, які мали вирушати на фронт.
Це що, місцеві партизани так діють? Не полінувалася, полізла вивчати значення слова партизан. Подумала, що раптом для мене деякі витоки проясняться. В одному джерелі партизан «це той, хто веде збройну боротьбу на території, що окупована противником», в іншому «йде від франц. partisan «прихильник»».
Ось і прояснили.
Через скільки днів скінчиться війна?
Таке конкретне питання ставлять прямо в лоб діти українських переселенців.
Яку тут даси відповідь?..
Жінка з Ірпеня запитує: «Я в лісі, коли ходила за грибами у Вецаках, побачила табличку, що далі заборонено йти — приватна територія. Напевно, туди не можна, бо заміновано?»
Що їй сказати? У мене трапляється ступор: мій мозок ніколи не пропонував такої трактовки написаного.
Не знаєш, що відповісти, які слова підібрати, як гарантувати їй безпеку тієї землі, де зараз мешкають біженці.
А в цей час в Україні господині консервують аджику: «Готуємо, але не знаємо, чи зможемо скуштувати. Незрозуміло, чи доживеш до ранку».
Один знайомий, що зараз перебуває на лінії вогню (у минулому інженер прямого ефіру на українському телебаченні), надсилає мені фотографії білого кошеня та дула пістолета чи автомата, я так і не навчилася відрізняти різновиди вогнепального.
І ти дивишся на цей оксюморон, намагаючись поєднати несумісне: чи то мир — біле кошеня, чи війна — дуло вогнепальної зброї.
І наступне фото: на темному тлі розгорнуте біле сяйво, як іскри чи зірки на чорному небі. Красиво! Дуже. Так і пишу йому. Відповідь лаконічно проста і смертельно небезпечна: «Це фосфор».
Кажуть, чужий біль — найкращий учитель. Було б добре, аби так.
