- Авторскую русскую версию текста можно прочитать здесь.
Жінка з Ростовської області, немає сорока на вигляд. Сім'я, маленький син. «Ми як почули, що війна розпочалася, усім селищем плакали. Ми ж прикордонні, у нас усі сім'ї змішані. Мені ось цікаво, що в голові українського президента: Донецьку область не віддали (скільки років воюємо!), а сам підписав угоду, що Західна Україна до Польщі відходить». Я досить голосно дивуюся — щось не чула я нічого подібного. Вона робить авторитетне обличчя і звітує мені: «Зрозуміло, що не чули. Вам ТАКЕ не розповідають. Пізніше дізнаєтесь».
Соромно зізнатися — але з такою переконаністю вона казала, що я почала перевіряти інформацію.
Джерела мої були різними, усі вказували на одне й те саме — як коротко резюмував знайомий із України: «Брехня! Маніпуляції російські».
Що сказати, божевіллю «хоробрих» пісню складати не буду. Зауважу лише, що у вік інформаційних технологій можна подбати про власне критичне мислення і, хоча б іноді, перевіряти ще раз інформацію, яку так успішно багато років втюхують у вуха «хоробрим».
Хоча яке там критичне мислення… Голова SEPLP Яніс Сіксніс нещодавно дуже влучно висловив і мою думку теж: «Є маленькі “білі чи чорні плями”, проте загалом винні ані антени чи дроти, а те, що в головах».
І чи хочуть люди, дійсно, перевіряти ще раз інформацію, яка так зручно лягає в давно створену картинку світу?
Як підтвердження моїм роздумам – ще одне знайомство та ще одна росіянка, Тетяна. Говорить із сумом, бачу щирість: «У мене воюють дві Батьківщини. Я народилася і виросла в Києві, але вже 30 років живу в Москві. Радію, що моє коло знайомих не підтримує війну. Майже всі вже виїхали з Росіі. Я теж поїду. Що кажуть та думають?
Нічого не можна говорити і треба думати дуже тихо — репресії. Не такі, звичайно, як у 37-му, люди вже інші, але дуже схоже.
Вийшов хлопець на площу з чистим аркушем паперу — забрали; вийшов чоловік із книжкою “Війна і мир” (просто тримав у руках) – забрали; син знайомих пішов на зустріч із друзями, де недалеко був мітинг. Його з рештою на 10 діб засадили: поліцейський дав свідчення, що хлопець разом з іншими виступав проти чинної влади. Батьки підключили адвокатів, для першого разу отримав адміністративний штраф. Але всі обличчя, які фіксують під час подібних протестів, оцифровуються. У містах-мільйонниках встановлені високоточні камери: вони вихоплюють обличчя і автоматично звіряють з базою даних. Якщо ще раз помітять (можеш просто проходити повз) – одразу кримінальна справа. Ви питали про критичне мислення?
Вся "інша/не така" інформація, що доходить до простого мешканця і відрізняється від офіційної, трактується як свідомо хибна, що спеціально дискредитує прекрасну країну РФ.
Так би мовити, витівки гнилісного Заходу. З тими, хто дивиться телебачення, взагалі говорити марно. У Росії голосять, що це друга Вітчизняна війна: треба звільнити Україну від бандерівців (тобто — фашистів) та проамериканських тенденцій. Багато хто в РФ був упевнений, що визволителів чекають в Україні, чекають і сподіваються на їхню допомогу в боротьбі з націоналізмом. А відомі соціологічні дослідження, в яких майже одностайно росіяни підтримують нинішню владу? У таких опитуваннях є виноска знизу, яка кількість людей дала відповідь. Так ось, у цій графі значиться, що 80% відмовилися відповідати, а решта — 20%, із зрозумілих тепер причин чи справді за переконаннями, дають правильну відповідь».
Зустрілася мені й українка, яка осторонь обходила російськомовну публіку і вела відособлений спосіб життя. Без сварок та з'ясувань. Просто давала зрозуміти, що їй не по дорозі з цим народом: «Мене тут індуси питають: чому Росія напала на Україну? А я навіть не знаю, що відповісти…»
Проте, я знаю: причина всьому… моє прізвище. Федорова.
Так-так, це нова версія, яку нещодавно висунув головнокомандувач всія Русі на Конгресі молодих вчених. Цитата: «Я думаю, що для всіх тут присутніх стає зрозумілим, чому ми підтримували і, нарешті, пішли на визнання та включення до складу Російської Федерації Донецької, Луганської, а потім ще двох територій. Ось подивіться зараз на молодих дівчат (промовець у цю хвилину характерно огортає поглядом зал і розводить руки увсебіч — О.Ф.): чим Федорова, яка проживає в Луганській Республіці, відрізняється від таких самих Федорових десь у Новосибірську, в Петербурзі чи Москві? Нічим. Це наші люди».
Ні. Я Федорова за правом народження. Живу в Латвії. Офіційно повідомляю: я сама своя Федорова, писати себе до «їхніх» не дозволяю і сама запишу себе до тих, кого сама виберу.
Як і безліч моїх однофамільців, що мешкають по всьому світу. Пам'ятаєте, як у пісні БГ: «… кров'ю на піску: Ми всі браття….»
Боюся уявити розмах та «ширину» поглядів сусідньої країни. Нещодавно і наша ялинка у вигляді тканого поясу з національними символами в Лієлварде потрапила до російських медіа: вихвачений кадр сонцевороту і обґрунтування: нацистська свастика на ялинці в Прибалтиці.
А тим часом в індійському готелі черговий російський паспорт і чорноокий допитливий портьє чистою англійською запитує:
«Як ви ставитеся до війни?». Цю фразу навіть без перфектного знання мови тепер розуміє будь-який громадянин РФ. І майже кожен з них дає ту саму відповідь: No comment.
Справді, що тут можна коментувати: судомно роздумувати, що я думаю про війну? Що взагалі відбувається? Це навіть фізіологічно нестерпно уявляти собі такий дискомфорт — краще видавити завчене кліше і… уникнути питання.
P.S. Ранок. Біля стійки реєстрації тендітна дівчина з багатьма татуюваннями на тілі просить допомогти: «Переведіть йому, нарешті, щоб забрали мої речі в прання. Я тут місцевого рому перебрала. Вибачте. Давайте знайомитися: я — Христина Сергіївна. Післязавтра додому, в Тольятті відлітаю. Ось скажіть мені, чому всі люди не можуть жити в щасті?! — сказавши так, Христина Сергіївна заснула в кімнаті, куди мені довелося її доставити.
