«З 2014го року мала дуже велике бажання приєднатися саме до збройної боротьби. До того була громадською активісткою. Я розуміла що це мій обов’язок, взяти участь у збройній боротьбі свого народу проти окупанта. Як не дивно, мені подобається евакуація поранених і важкопоранених. Комусь це буде страшним, але
мені подобається допомагати людині яка поранена. Дуже приємно передавати вже добре стабілізовану людину хірургам
які починають з нею працювати. Це дає мені відчуття якогось виконаного обов’язку», — розповідає Ярина.
Щодо ствердження «Війна — не жіноча справа», Ярина коментує: «Жінка здатна тягнути все те саме, що, як вважалося, може потягнути тільки чоловік, і навіть більше. Все залежить від бажання, мотивації. Фізичні здібності важливі, але жінка середньої статури яка себе готує може все робити.
Те, що на війні не місце жінці — це із центральних гендерних стереотипів. Армія, війна — це справа людська.
Тут багато є різних посад і будь-яка вмотивована дівчина може себе добре показати. Переваги в плані “я дівчина, леді. Давайте робіть все за мене” — тут такого не має. Я сюди йшла свідомо, я обирала. Це те, що всі українці можуть зробити, якщо ми хочемо перемогти. Просто прийняти, що це з нами і це наша доля. Я це прийняла і не боюсь. Я знаю що тут будь-коли можна втратити життя. Стати свідком як хтось втратить життя.
Коли ти бачиш чи взаємодієш зі смертю, на війні — це дуже тебе міняє. На все, трошки, по іншому дивишся. І це не війна змінює, а смерті. Всіх спустошують втрати.
В 2020му році в мене загинув хлопець, з яким ми почали стосунки, були разом на позиції, разом стріляли, ходили на чергування.
Поки я була у відпустці його вбив російський снайпер. Це була моя перша взаємодія зі смертю. І це було страшно і нестерпно.
Один наш український поет описав це ніби “ти тримав в руці троянду, а потім її не має” все».
Що саме важке переживала дівчина під час воєнних дій: «Для мене було шоком, що не завжди можна забрати тіло загиблих побратимів з поля бою, нажаль. Нас до цього не готували. Нас вчили, що завжди загиблих, поранених треба забирати. Але робляться такі ситуації, на війні із динамічним наступом колони, що доводиться робити вибір. Або ви забираєте тіло, для батьків, загиблого і вас покладуть в ту ж групу або ви його залишаєте і зберігаєте життя своєї групи».
«Єдине, в що я чітко вірю — це те що треба боротись. Боротьба — це єдине в що можна зараз вірити. Все інше — умовне», — підвела підсумок Ярина Чорногус.
Повне інтерв’ю можна передивитись в програмі «Все буде Україна» №6 (починаючи з 04:00).
- Наступний ефір проєкта «Все буде Україна» на платформі Rus.LSM.lv — у п’ятницю о 19:30 за київським та ризьким часом. Повний випуск 6-го ефіру можете подивитись тут.
