● Це — переклад тексту українською.
Аўтарская версія па-беларуску — тут.
Версия на русском — здесь.
Tulkojums latviski pieejams šeit.
«Українським дітям потрібне майбутнє»
«Я живу у Латвії майже два з половиною роки. Ми (Інна та її сім'я — Ю. К.) приїхали сюди випадково у березні 2022 року, і я практично нічого не знала про цю країну, окрім тієї загальної інформації, яку ми вивчали у школі. Як і всі ми втікали від війни, і спочатку думали, що залишимося в Західній Україні. Але так вийшло, що те місто, де ми зупинилися, потрапило під ракетний удар. Ми вирішили, що все ж таки небезпечно... Спочатку ми поїхали до Польщі, довго думали, що робити далі. Одна наша землячка, з якою я познайомилася там, розповіла, що у Латвії дуже добре приймають та підтримують українців, що на перший час буде житло. Дівчина дала нам номер телефону організації Tavi draugi, ми туди зателефонували та домовилися, що нас приймуть.
Ми не знали, куди їхати, куди бігти, це була справді випадковість. І я дуже задоволена, що приїхала саме до Латвії, тут дуже добрі люди, і нам, як то кажуть, гріх скаржитися.
Я працюю в Каугурі помічником вчителя з дітьми з України, я допомагаю їм адаптуватися до навчання. Латиська мова мені дуже потрібна, на роботі нею я постійно розмовляю. Це одна з моїх мотивацій — чим краще я знаю латиську, тим більше можу допомагати нашим дітям. Усі розгублені,
особливо перший рік був важкий: ніхто не знав, що робити, хапалися за будь-яку нагоду, за кожну, як то кажуть, ниточку.
Адже українським дітям треба вчитися далі, їм потрібне майбутнє. Ми, дорослі, вже вивчилися, у нас є професія, а в них усе життя попереду.
Вже через місяць після того, як я приїхала, я пішла працювати з дітками — то були і молодші класи, і старші — їм треба було якось допомагати.
Моя донька (їй чотири роки, вона ходить до латиського садка) знає досить багато слів: і кольори, і тварин. Розмовну дитячу мову вона розуміє, назви предметів, їжу — те, що вона в садку постійно чує, вона використовує кожен день і вдома.
У нас дуже багато книг для дітей: тварини, цифри тощо.
Я хотіла б, щоб вона знала і українську, і російську мови.
Російська для нас — це мова міжнаціонального спілкування, так склалося зараз. Тому вчимо одночасно три мови».
«Скрізь намагаюсь говорити латиською»
«Перше слово латиською, яке я свідомо вивчила — це було labdien. Важко було вимовити це слово м'яко (в українській мові багато твердих звукосполучень — Ю. К.). Пам'ятаю, першого дня, як ми приїхали, я повторювала слово labdien разів двадцять, щоб правильно його вимовити.
Я починала вивчати латиську самостійно з елементарних, найпростіших слів і фраз, які вживаються найчастіше і є основою спілкування.
А далі були мовні курси з Сандрою Ківленієце — чудовою викладачкою, без якої я не змогла б вивчити латиську з нуля і до рівня B2. І зараз, коли я працюю з дітьми, я намагаюся брати приклад із Сандри. Вона вкладає в нас багато терпіння та зусиль. Я дуже їй вдячна.
У гімназії в Каугурі, де я працюю, мої колеги мені постійно допомагають, адже постійно виникає потреба щось з'ясувати.
Я можу підійти будь-якої миті та отримати допомогу: підручник, книгу, відповіді на робочі питання. У мене дуже доброзичливий колектив.
В основному в Каугурі латиськомовне населення. Я й сама намагаюся в магазині, в електричці — всюди говорити латиською».
«Коли я почну по-справжньому добре розуміти дітей — значить, я все зробила правильно»
«У липні 2024 року я склала державний іспит на знання латиської на рівень В2 із загальним результатом 95 відсотків.
До цього я складала іспит на А2, дуже старанно готувалася і до останнього дня практично не хвилювалася. Якщо не здам, отже, я погано готувалася, і треба старатися більше.
Страшно було вже саме в день складання іспиту, я думала: “Бог ти мій, я ж нічого не знаю!”
Мабуть, усі так думають (сміється).
По роду діяльності мені треба розуміти маленьких діток. Мова в них не така, як у дорослих, ті говорять правильно, красиво, чітко.
А це — діти: вони розмовляють швидко, вони вставляють свої якісь слова, хтось букву "р" погано скаже.
Ось коли я почну дуже добре розуміти, що кажуть дітки, наприклад, у садочку, коли я приходжу за своєю дитиною, і в школі, де працюю... Коли я почну по-справжньому добре розуміти дітей, — отже я все зробила правильно».
«Я пишу, я слухаю латиською — і це працюэ»
«Я пишу від руки, у мене є маленькі кольорові стікери, які я клею в шафу собі: відкрила шафу — і нові слова перед очима. У мене є записи на великих аркушах – у мене зараз перед мийкою на кухні такий аркуш. Мию посуд — і між іншим подивилася, почитала, що написано. У мене біля кухонної плити, у ванній біля раковини, по всьому будинку можуть бути листи з латиськими словами, текстом, тим, що мені важливо, що я хочу запам'ятати. І так, займаючись щоденними справами, ходячи по дому — кинула погляд — і запам'ятала.
Я слухаю на популярному відеосервісі безкоштовні уроки з вивчення латиської — там завжди можна відмотати запис назад і переслухати, якщо щось прогавила. На радіо, телебачення в мене часу нема, я на таке час не витрачаю.
Можу почитати і самовчителі, розмовники, все це в мене є — але все це вимагає часу.
● Книги, которые читает Инна вместе со своей маленькой дочкой.
А в мене маленька дитина, мала хоче пограти. Тому найчастіше — я пишу, я слухаю. І так щодня, щодня, вже більше двох років поспіль я включила латиську мову у своє повсякденне життя. Записи та стікери, які у мене по всьому будинку, я періодично міняю на нові. Це діє, я запам'ятовую все. Звичайно, іноді слова забуваються, особливо ті, які я рідко використовую».
● Книги, которые читает Инна вместе со своей маленькой дочкой.
Книги, які читає Інна разом із своєю маленькою донькою. Фото з особистого архіву
«Я не знаю, де ми будемо жити через місяць, через рік»
«Я далеко на майбутнє не думаю. Я вже одного разу розпланувала своє життя (а потім почалося повномасштабне вторгнення Росії до України – Ю. К.). Звичайно, я не можу сказати, що живу сьогоднішнім днем, іноді я міркую про майбутнє, але якихось
глобальних планів я не будую, бо бачу, що це не працює. Страшно розчаруватися,
потім ти відчуваєш безпорадність, адже задумаєш одне — а виходить інше.
Дякувати Богу, в Латвії мирно, тихо, дитина може рости, не чуючи і не бачачи жахів війни. Усе, що я можу сказати — дякую Латвії, яка нам так допомагає, і тут, і там (в Україні — Ю. К.). Я не знаю, де ми житимемо через місяць, через рік. Єдине, у чому я впевнена твердо — що мені подобається працювати з дітьми в початковій школі і поки я бачу себе в цій професії. Мені подобається, коли бачу результат, коли учні кажуть: “Дякую, ми зрозуміли”, коли я переконуюсь у тому, що реально допомогла комусь. Для мене зараз діти на першому місці».
* * *
У моєму народі кажуть: хочеш розсмішити Бога, розкажи йому про свої плани. Поки я писала цей матеріал, згадувала цю приказку не раз. На мій погляд, є дві головні риси, які відрізняють трудового мігранта чи людину, яка їде в іншу країну заради покращення матеріального становища від біженця.
Перша: трудовий мігрант залишає батьківщину виключно за власним бажанням, і він може туди повернутися будь-коли, коли забажає. Біженець змушений тікати, найчастіше — буквально, і з одним рюкзаком за плечима, з квитком в один кінець.
Друга: трудовий мігрант свідомо обирає країну, де він хоче влаштуватися, нерідко спираючись, наприклад, на загальний економічний розвиток країни та інші матеріальні показники. У біженця часу на вибір немає: він перебуває в небезпеці, і, як правило, виявляється в країні, яка стає для нього притулком, цілком випадково. І, як ви можете зрозуміти, дорогі читачі, у подібній ситуації планувати далеко наперед своє життя неможливо. Уявіть собі, як це — жити в повній невизначеності і щодня намацувати, крок за кроком, під ногами грунт і шукати нову опору.
Латвія перша запропонувала нам допомогу, і тому ми тут. І ми раді, що наша доля склалася саме так.
Liels paldies, Latvija. Mēs esam Tev neizmērojami pateicīgi. Tu izglābi mūsu dzīvības.
Далі буде.
